Глава 10 - До і після...

До і після…

Абсолютно все поділилося до і після гибелі папи.

Ставлення до тебе людей…

В дитинстві кожного дня на відеомагнітофоні ( з тими самими відеокасетами, зрозуміють лише діти 90-х ) батьки вмикали мені мультфільм “Король Лев”. Вивчив усі сцени напам'ять. Знав же, що саме зараз Муфасу зрадять і уб'ють! І все одно щоразу плакав.

В 2012 не стало й “мого Муфасу”. Були і свої “гієни”, і свої “Тімон з Пубмою”, і навіть “мандрил Рафікі” ( та сама мавпа, котра вказала, що Муфаса завжди буде жити в серці Сімби ).

Можна собі подумати… Звичайний мультик. Але такий особливий для мене.

“Життя буде важче”, - просяйнула думка. Багато навіть й не захочуть знати тебе.

В 19 років я остаточно зрозумів, що й мінорних фарб в житті існує вдосталь, а іноді навіть з надлишком.

Завжди жартую про свою “єврейську чуйку”, кажу, що відчуваю каверзу здалеку. Гибель батька лиш посилила це почуття.

Люди здатні на все. Повірте мені.

Постійні судові процеси після автокатастрофи, в котрій загинув папа, витягували всі фізичні й моральні сили.

Розпач, нерви, горе моєї мами й бабусі, матері папи. Ще й, як на зло, погода була постійно похмура: дощі, тумани, морок, хмари. 

Люди кажуть слова співчуття, а все чого я хотів, - “НЕ ЧІПАЙТЕ МЕНЕ, ЗАЛИШТЕ НАОДИНЦІ, В СПОКОЇ ХОЧА Б НА ДЕКІЛЬКА ГОДИН, БЛАГАЮ.”

На похорон зі мною поїхав мій друг. Буду вдячний все життя йому за це. Навіть його мовчазна присутність спасла мене. Багато є чого розповісти про нього, але я з гіркою посмішкою завжди кажу : “Я же с тобой папу хоронил. Если бы не ты…”.

Світ і не без добрих людей. Людей, котрі з'являлись в моєму житті кінематографічно. Мої герої. Слова “честь”, “гідність”, “дружба” для них мають певний сенс.

“Ти тільки подивись, як схожий на свого папу!”

“Да ты только глянь - это ж две капли воды!”, - досі кажуть мені.

Дуже приємно чути.  Слухаю це з гордістю, не приховуючи посмішку радості.