Глава 7 - Вона...

Я аж ніяк не можу назвати себе бабієм. Це не мій стиль життя. І я не ловелас. Не серцеїд.

До дівчат, з котрими в мене були відносини, я маю тільки повагу.

Всі вони були різні за характером та за зовнішністю.

Жодного поганого слова в їх сторону від мене ви не почуєте, навіть би якщо я й хотів щось таке сказати. Бо я принизив би не їх, а себе. Від щирого серця бажаю їм успіху й міцного кохання.

Декілька років я не був у стосунках, брехав собі, що кохання й відносини не для мене, саме тому присвятив себе роботі, спорту, хобі та подорожам.

Але ж, як сказав Monatik: “...без кохання далеко не втічеш, не пригнеш вище даху, зірки не достанеш…”.

Вона…

В моє життя вона входила повільно… Без різких рухів… І зараз я розумію, що це було найкраще для мого закритого серця.

Це вона… Вона змогла…

Не запитуйте, яка вона. Бо серед усіх слів у Всесвіті, котрі можуть сказати, що вона мила, надійна, турботлива та сексуальна, я оберу лиш одне - “МОЯ”.

Вона моя і того достатньо.

Кожна зустріч з нею - це магія. І так було з самого початку.

Я не вмію, як вона, проявляти ці почуття, нехай вже вона мені пробачить цю мою сухість.

Вам не зрозуміти, що коїться всередині, коли ми ввечері повільно танцюємо на кухні під “Purple rain”.

Вам не зрозуміти, що коїться всередині, коли вона цілує мене в щоку зрання.

Вам не зрозуміти, що коїться, коли я дивлюсь в її очі і бачу цей вогник, котрий шалено радий мене бачити.

Вам не зрозуміти.

Бо це вона…