Глава 3 - Навчання

Навчання…

Бооооже, як я його ненавидів й досі згадую ті роки з мурахами по шкірі.

Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу!

Але давайте по порядку…

Як ви вже зрозуміли, мене дуже любила мама та хотіла дати мені все найкраще. Включно й навчання.

“- Дитячий садочок? - Ні ні ні й ще раз ні. Мій син піде в мистецьку театральну школу!”.

Отже… Саме тут й почалось моє світосприйняття.

Спочатку мене не хотіли приймати, бо я був на півтора-два роки старший за діток в групі, але мама наполягла, щоб вони дали мені шанс пройти вступні тести. Я їх здав з легкістю. І так, ви вже зрозуміли, що саме янгол-мама  підготувала мене до них.

Цікаві були часи. Надзвичайно цікаві!

Акторська гра, малювання, англійська мова, танці ( про танці я вам розповім окремо ).

Педагоги не ставились до нас, як до дітей. Я б навіть сказав, що це була залізна дисципліна.

А екзамени ми здавали перед батьками. Щоб не тремтіти перед публікою, нас навчали того змалку. Уявіть собі… Тобі чотири-п’ять років, тут сидять батьки усіх дітей, а з інвентарю в тебе тільки те, що скажуть. Стілець, наприклад. І завдання: “Саша, забивай гвозди, тщательно забивай. И ещё, Саш. Сегодня молчаливый экзамен, без звуков, Саш.”

А одного року я приймав участь в відкритті “Юморини” - щорічний фестиваль гумору та сатири в Одесі. Педагоги, знаючи те, що ми україномовна сім'я, дали мені роль козацького отамана Головатого. Ви б бачили ту картину. Я на поні, з приклеїними вусами у вбранні отамана виїжджаю до очільника міста! Я вийшов на сцену та шукав очима маму. Знайшов. Вона підняла серед натовпу людей великий палець догори й схвально кивнула - в мене з'явилась на хвильку усмішка, і тут маленький Сашко “розкрився”: міміка, гра голосом і тому подібне. Народу сподобалось…

Можливо через такі ось випробування я й не буду в майбутньому боятись проводити лекції, не буду боятись публіки, а навпаки, - обожнювати її!

О! Я ж вам обіцяв розповісти про танці.

Зараз нинішня молодь лояльно дивиться на будь-які хобі, але не діти 90-х.

Я обожнюю футбол. Вся моя сім'я його обожнює! Матчі збірної не пропускає навіть мій кіт. 

Якось хлопчаки на футбольному майданчику запитали, чим же я займаюсь в тій театральній школі. І я мав необачність сказати про танці з елементами балету. Йойййй,  що почалося! Для тодішнього покоління це був, вибачте за слово, “зашквар”. Будь-який мій рух на полі, а в спину: “ Балерина! Балерина, а на шпагат сядешь?!”. До речі, шпагат мені був під силу.

А потім почалась гімназія з поглибленим вивченням англійської мови.

Коли мені всі кажуть, що шкільні часи - це легкість та безтурботність, то я ніколи їх не розумів і ніколи не зрозумію.

Бо це НАЙВАЖЧІ часи з усього мого життя.

Вимогливі вчителі, які на сто відсотків були впевнені, що саме їх і тільки їх предмет найважливіший у житті, вісім предметів з репетиторами, відсутній сон. Для мене була мрія - просто поспати!

Вчителі були ще тої “савєцкай закалкі”, які не нехтували привселюдного висміювання школяра та морального тиску. Але віддам їм належне - вони неймовірні педагоги. Педагоги з великої літери “П”.

Деякі мені врізались в пам'яті на все життя…

Я яскравий приклад гуманітарія, і навіть, знімаючи стрічку випускника, я зрозумів з відчуттям блаженства, що ні алгебри, ні геометрії в моєму житті не буде. Який я був щасливий!!!

Отже зрозуміло, що я обожнював літературу, мови та історію. А ще географію. Але то через вчителя! Його уроки - то суцільна магія. Він був актор у сфері географії. Я ще багато бачив вчителів й педагогів в майбутньому, але не видатного шкільного географа, який закохав мене в цей предмет.

Навчання було зі мною 24/7. Навіть влітку. А я ж звичайний підліток, я хотів того свого літа.

Потім я вступив до університету. Коли мені зателефонували, й повідомили, що я зарахований, я не мав межі щастя!

Та й часи студентства були набагато легші й веселіші. Я був кумедний студент. З лекцій мене виганяли не через сперечання, а через те, що на рядах “на гальорке” я веселив однокурсників. Але й педагоги виганяли з посмішкою на лиці.

Золоті були часи…