Одеса 90-х.
Та сама Одеса… Зі своїм присмаком, своєю філософією, історією, своїми людьми та, звісно ж, гумором.
Та сама Одеса з гонором та розумінням того, що ти тут “прієзжий”. Саме це розуміння на багато років буде зі мною, навіть коли усі називатимуть мене “одесит”.
Та сама Одеса, котра полюбить мене тільки за мої титанічні зусилля.
Та сама Одеса, яка подарувала школу життя і тих самих друзів, котрих я називаю “дар Божий”.
Та сама Одеса, яка “умеет сделать красиво”.
Та сама Одеса...
І цю Одесу я покохав на все своє життя, навіть коли інколи її ненавидів. Адже Одесу не можна не любити, бо вона - Мама.
В саме цю Одесу ми з батьками приїхали шукати свого місця під Сонцем.
Орендована маленька квартирка, але в самому центрі міста, отже вулицею Дерибасівською я ніколи не був здивований.
А всю красу міста в цілому зрозумів лише багато років потому, коли сам поїхав геть.
Звичайна, як то зараз кажуть, сім'я середнього класу. Батьки родом з периферійних містечок, тому й їм було непереливки з ментальністю жорсткої, а інколи й жорстокої Одеси. Це місто вкрай рідко кому надає другий шанс або пробачає помилки. Мама та папа вигризали своє місце, не "переходячи іншим дорогу" та не шукаючи легких шляхів...
Саме цих батьків я завжди буду називати янголами. Просто і без пояснень. Вони мої янголи і крапка. А в майбутньому, коли я досягав великих та малих вершин, я казатиму, що це тільки їх заслуга, бо без них “я ніхто і звати мені Ніяк”.
І саме з цієї улюбленої та ненависної Одеси я розпочинаю свій життєвий шлях…