Глава 3

Вечірні помаранчеві промені сонця яскраво підсвічували контражур оленя на галявині. Марк як хижак спостерігав за ним з кущів намагаючись сфотографувати цю красу. Олень почув хруст гілок і стрибнув у гущу дерев. Підвівшись Марк повернувся у напрямку наметів роздивляючись відзняте.

- Чудові кадри. З мене непоганий вийшов фотограф! 
  Роздивляючись кадри на дисплеї фотоапарата він зовсім не дивився під ноги. Зненацька, під ногою щось хруснуло та просіло. Марк втратив рівновагу, гепнувся на якусь дошку і полетів у низ через кущи та зарості. Слизька від  слимаків та розчавлених грибів стежина летіла до низу хвилями, переривалась дрібними кочками та корінням дерев. Від цього в Марка стучали зуби та мерехтіло в очах. На зустріч неслись кущі та дерева. Гілки, висока кропива та комахи хвистали по обличчю, плечах, колінах та п'ятах. Кожен горбок на шляху підштовхував та підкидав його як знаряддя  до гори. Це було схоже на щось середнє між серфінгом, санчатами з дитинства та Американськими гірками. Все так швидко відбувалось, що неможливо було розгледіти маршрут яким летів переляканий Марк. Його то підкидало до гори, то заносило у бік, то провалля, то трамплін.
По переду три великі темні силуети летіли на зустріч. Марк усвідомив, що це дерева в які він от-от вріжеться. Першого темного велетня якимось дивом вдалось не зачепити, а за ним одразу промайнув другий, але третій силует стояв саме посеред шляху. Зіткнення було не минучим. Марк встиг підібрати коліна, згуртуватися та зістрибнути в бік. Можливо саме стрибок врятував його від серйозних травм. В ту ж саму секунду він впав на землю обличчям до землі. Перед ним був той самий спуск з якого він скотився. Позаду нього було то дерево в яке він мало не врізався, а між ним та деревом був невеликий яр, який Марк побачив тільки зараз. У вухах відбивався стукіт серця. Ці звуки перервав наростаючий глухий стукіт з верху. На зустріч з гори стрімко спускалось  щось велике, наче воно наздоганяло Марка. Придивившись він побачив велику колоду, яка летіла прямісінько в його бік. Підвівшись він повернувся та перестрибнув через яр,  який був між ним та сухим деревом. Схопившись за дрібні сучки він поповз вищче. Раптом дерево по якому Марк ліз у гору здригнулося від удару велетенської колоди, яка пришвартувалася до висохлого дерева на якому сидів Марк.
Почувся хруст та скрегіт. Дерево почало падати. Стрибнувши в низ на стовбур лежачої вкритої мхом колоди він вирішив бігти в протилежний бік, аби його не зачепили гілки падаючого велетня. Стовбури лежачої зеленої колоди та падаючого дерева зустрілись у обіймах, наче старі друзі. Марк встиг зробити крок, як його підкинуло у повітря наче катапультою.   З кишень розлетілись дрібні монети і кредитні картки. У повітрі пролунав знайомий голос
- Через 200 метрів поверніть праворуч.
Це був навігатор, який теж вирішив подихати свіжим лісовим повітрям. В польті Марка несло наче перекатиполе у вітряну погоду. Він впав на якусь мьяку подушку з моху та лисття. Падіння було м'яке, але далеко не рятівним. Разом і з листям Марка знов понесло у низ по вузькому яру. Марк намагався схопитись руками за кущи, але все марно. Тоді він спробував гальмувати ногами, але замість зупинки його розвернуло і тепер він летів вниз головою.
Тільки якимось дивом він пролітав оминаючи велетенські стовбури дерев. Обличчям він зловив усі можливі ляпаси від місцевої флори. Зачепившись плечем за пролітаючи кущі він знов розвернувся і опинився верхи на великому шматку кори наче бобслеїст.
Вмить стежка обірвалась, шматок кори відірвався  від землі та продовжив шлях повітрям. Пролетівши кілька метрів Марк впав у калюжу, опинившись наполовину під водою. Сидячи по пояс у брудній та смердючій воді аін видохнув. Здавалось що ця пригода закінчилась. 
  Знявши кросівки, які дивом вціліли, занурив ноги у воду та підвівся. Брудний, мокрий та переляканий він почапав у перед розмовляючи сам із собою у голос.

- Оце я каскадер! Може в кіно піти зніматись? Брр, та ні, другий раз я на таке не підпишусь. Ні, ні за які гроші не повторю це.  Добре що батьки цього не бачились, тут таке б почалось!

- Бідолашний, мій маленький! Треба терміново кликати лікарів!

  Сунув руку у кишеню він зрозумів, що навігатора в нього вже немає, телефон розрядився. Він йшов по якійсь тропі, яку ледве можна було роздивитись у напівтемряві. З нього стікала вода, сипалися листя, шматки бруду мох та залишки мухоморів. Він плювався на ходу, бо у роті він зібрав, мабуть, цілу колекцію місцевої рослинності якої вистачило б на гербарій для шкільного завдання.

- Нічого Марк, помиємо, не плач, заспокойся, не психуй. - вмовляв він сам себе.

Майже одночасно по обидві сторони від дороги почувся дикій рик. Марк зупинився.

- А мене ж попереджали про диких звірів.
Різко стрибнув в у бік, але прямо перед ним стояв величезний чорний вовк. Відступати нікуди. Мабуть, це кінець.