Глава 2

   Попереду було ще стільки часу, що хотілось поспішати тільки жити у своє задоволення. Зовсім не хотілось думати про сенси життя, про заробіток, та труднощі. Марк зростав у тепличних умовах, тому й гадки не мав, як це приймати рішення, заробляти, та планувати свої справи. Хоча він був доволі розумним та закінчив школу з золотою медаллю. Але він досі не навчився бути дорослим та відповідальним. Зараз всі проблеми здавались не важливими. Навіть думки про те, що за пів року йому доведеться працювати на батька його мало бентежили. На вулиці літо, й воно прям зараз, тут. 
  
  Зібравши свій рюкзак, він висунувся у похід. Проїхавши автобусом до кінцевої зупинки він йшов пішки у сторону траси, яка вела до інших населених пунктів. Уздовж дороги пахло бензином, та липою. В траві стрибали коники та літали бджоли.

- Нарешті я на волі! Прощавай місто, асфальт, та метушня. До біса контроль!

На виході з міста, прямо під вивіскою з назвою його вже чекали друзі, які його помітили.

- О, нарешті дочекались. Ми вже думали, що тебе не відпустять.

- Невже твій татусь тебе відпустив погуляти? А уроки ти зробив? В кімнаті прибрав? Ліжечко заправив?

- Тобі хоч кишенькові грошенята дали? Ти ж чемний хлопчик?

Марк перервав жарти.

- Та годі вже! Мене вже ніхто не контролює, я доросла, самостійна людина!

 Марк відчув себе ніяково, але це було не нове відчуття. Всі друзі знали як батьки його контролювали, тому жарти про батьківську опіку ніколи не зникали.

 Автобус приїхав вчасно. Друзі закинули свої важки рюкзаки на порожні сидіння і вже невдовзі вони були на місці.
 Зійшовши з траси друзі стали пробиратися заплутаними стежками через поля, невеликі пагорби та спритні струмки. Попереду стояв старий ліс за яким мало бути озеро. Настрій у всіх був пречудовий, сонце та свіже повітря цьому сприяли. Запахи довкілля дарували почуття справжності, волі та щастя. Марк так захопився пошуками красивих ракурсів для фотографування довкілля, що не помітив, як почав відставати від своїх.

- Нарешті я можу вільно дихати без нотацій і оцього: - Марк, час подумати про своє життя! Досить мріяти....

Хтось з друзів перервав його бурчання.

- Марк, ти відстав! Загубишся, що ми твоїм батькам розкажемо?

- Пф, друзі, не хвилюйтеся, в мене є навігатор! Якщо я заблукаю я з легкістю повернусь додому!

- Навіщо ти навігатор взяв? В телефоні ж все є.

- Тут за містом немає покриття! А цей навігатор ловить сигнал усюди! До того ж на ньому є ліхтарик і компас!

- Компас? Це що таке? Знов Марк якийсь старий мотлох знайшов! Давай скоріше! У цих місцях можуть бути дикі звірі!

-Тю. І що мені ті звірі? Я вас благаю. В мене є палиця, ось!
Марк різко відірвав гілку від землі. Гілка обм'якла і зашипіла. Енергійно позбувшись цього непорозуміння він продовжив промову.

- Так, тут усюди є такі палиці! Хай ті звірі за свою шкуру хвилюються!

- Ага, мамкін самурай. Не відставай!

 У високій, сухій, торішній траві щось забуркотіло і Марк прискорив ходу.
Нарешті компанія вийшла на галявину біля озера. Це було дивовижне видовище. Побачене викликало купу різних емоцій одночасно. Захоплення, почуття новизни, ейфорії та злиття з природою в єдине ціле. Одностайно вирішили ставити намети тут. Друзі розбіглись по сторонах. Хтось біг скоріше в кущі, хтось збирався зануритись у воду, а хтось шукав гілки для багаття та ставив намети. Через пару годин галявина була облаштована. 
 Позаду наметів стояв густий ліс. Втомлені, але щасливі всі зібрались біля вогню милуючись краєвидом. Над вогнищем грілись чашки з чаєм та руки, сохли мокрі шкарпетки на палиці та смажився хліб. Ніхто навіть не помітив що Марк щез. У лісі почало темніти.