Глава 12

До самої темряви він був зайнятий своїми домашніми клопотами. День пролетів швидко. Марк ледве не забув про спільну справу, як пролунав дзвінок від Мар'яни.

- Привіт. Я під'їжджаю. Ще не знаю куди автівка поверне, але за кермом здається Валентина, вона не одна.

- Я буду недалеко від старого ринку, там де дорога повертає до фабрики.

- Тримай мене в курсі.

Марко сидів у засідці за деревами. Відчуття, що за ним хтось спостерігає знов повернулось, як раптом почув як авто наближалось. Він приготувався, що доведеться бігти слідом, аж раптом авто зупинилось не доїжджаючи до ринкової площі. З автівки вийшла Валентина та ще хтось. Обидві жінки були вдягнути в довгі світло сірі мантії з великими капюшонами. Вони піднялись по сходах, та постукали у двері. Двері відкрила жінка у такому ж самому вбранні. Вони оглянулись, та зайшли у середину.

- Мар'яно, здається це якась секта. Щойно...

- Так, я теж це бачила, до речі як і тебе. Обернись.
Мар'яна стояла позаду.

- Ти міг би краще сховатись. Тебе ж тут з усіх боків видно.

- Головне, що мене не бачили вони.

Через три хвилини до дверей підійшли ще двоє у мантіях.

- Слухай, Мар'яна, а що це може бути? Гадаєш це якийсь таємний ритуал? Вбивство про яке ми чули може відбутись тут?

- Я нічого не думаю, я, а нічогісінько не розумію. Треба чекати.

- Може викликати поліцію?

- Що б що? Ніхто не кричить, туди нікого силою не затягували. Нема жодного сенсу телефонувати поліції. Нам лишається тільки чекати.

- А якщо вони тут на усю ніч? Ми теж будемо тут до ранку?

- Мабуть, так. Шкода що в мене ліхтарик не світить.
Здається, я на заправці бачила лампочки для нього.

Зненацька у їх обличчя вдарила пляма яскравого світла. Біля них стояли двоє поліціянтів.

- Так, так. Хто тут у нас? Що в таку пізню годину роблять молоді люди посеред вулиці? У місті запровадження комендантської години із за підпалів. Може це ви організували пожежу?

Мар'яна швидко зорієнтувалася, та звернулася до полісменів.

- Добре що ви тут, ми як раз думали вас викликати, розумієте, ми слідкуємо за цим будинком. Здається тут має трапитись вбивство. Можливо це якась секта.

- Звідки у вас така інформація?

- Розумієте, вони там всі вдягнені у мантії, їх там багато. І я чула що хтось казав про вбивства.

Її промову перервав гучний регіт поліціянтів.

- Здається хтось передивився фільмів. Слухайте, йдіть додому.

- Але, там секта...

- Так, ви зараз йдете до дому, або з нами у відділення для встановлення ваших осіб. Зрозуміли?

- Так, зрозуміли. Ми вже йдемо.

Марко й Мар'яна повернулись та пішли. Вони відійшли на кілька метрів що б зникнути з поля зору Поліціянтів.

- Мар'яна, що будемо робити?

- А що нам залишилось? Я вертаюсь у пансіонат. А ти?

- Я, мабуть, залишусь тут до ранку. Будь на зв'язку. До завтра.

- Бувай.

Мар'яна повільно поїхала у перед. Марк ще хвилину проводжав її поглядом, а потім зробив крок назад та повернувся, що б йти. Перед ним стояли дві фігури у темному одязі. Вмить все зникло у темряві. Марко не встиг навіть роздивитись обличчя незнайомців, та закричати.

- Попався! Тепер гроші будуть нашими!

- Які гроші? У мене немає нічого!

- Але твій люблячий татусь нам за тебе заплатить!

- Відпустіть! Поліція!

Один з бандитів вдарив Марко у живіт, що б заспокоїти. Різкий біль обірвав крик та Марк рухнув на тротуар.

- Давай, тягни його у багажник. Я зараз піджену авто ближче.

- Такий худий, а важить, як товсте порося. Давай швидше, я його сам підняти не зможу. Він....

Пролунав різкий звук, голос бандита різко обірвався, а його руки ослабли. Темрява миттєво зникла. Перед Марко стояла Мар'яна.

- Йти зможеш?

- Так.

- Тоді вперед! Ставай, чіпляйся за мене!
Мар'яна завела ровер та вони поїхали.

- Позаду них бандит лежав на траві, а його друг намагався підняти його й затягнути до автівки.

- Мар'яно, я так рад, що ти була поруч. Чесно кажучи, я не розумію що все це було? Як? Якого біса відбувається?

- Я вже їхала собі геть, аж раптом згадала, що треба купити акумулятор та лампу для ліхтарика. Повернулась, аж бачу, що тобі мішок на голову надягають, а потім ти вже на землі. Завернула за будинок, об'їхала, крадькома підійшла позаду цього чоловіка, та як вдарила його по голові ліхтарем поки його друг авто заводив.

- Ну ти безстрашна!

- Ні, мені дуже страшно! Особливо зараз, коли починає доходити у що ми вляпались й від того, що зараз батарея ровера розряджається! Здається ми зараз станемо.