Глава 10

   Подвір'я було прикрашене кульками та паперовими гірляндами. А на вікні висіли цифри 103. Усі були святково вбрані, навіть бабця у кріслі була у білій кофтинці з вишитими квітами, з охайною, фіолетовою зачіскою та з яскравим макіяжем на обличчі. В грамофоні тягнулась і потріскувала платівка Едіт.
На зустріч до них підійшла Мар'яна.

- О, ви як раз вчасно! Зараз винесуть торт. Давайте до нас! Сьогодні в нашої Луїзи 103 день народження!

Після того як свічки задули й роздали торт. Марко відніс на кухню куплену ним випічку. Мар'яна мила посуд.

- Я вже думала ти не приїдеш.

- Все добре, я тут. По хліб їздив. Ось хліб.

- От ти дурненький. В цьому домі хліб не купують! Ніколи!

- Це що якась дієта для старих?
- Розумієш...

У кімнату увійшла Матильда, вона принесла брудні тарілки.

- Мар'яночка, ходім ти мені допоможеш, там Петру щось так скрутило спину, що він з крісла встати не може, як черепаха повзе по подвір'ю. І ти хлопче, ходім з нами, допоможеш.

  На подвір'ї стоячи на колінах й спершись руками на землю з панциром із розсувного стільця кректав та щось наспівував старий Петро. Це одночасно викликало жалість та сміх. Діватись було нікуди, треба визволяти. З нього зняли цей капкан і підняли. Дід виявився доволі важким. Звільненого діда у позі бумеранга Матильда повела під руку у дім.  Марку стало цікаво де Грего. Він не бачив його з самого ранку.

- Мар'яна, ти не бачила Грего?

- Ні, мабуть, на полювання пішов.

  Марко вирішив пошукати його у лісі. Він вийшов на лісну стежку і покликав Грего. Тут було темно і тихо. Було чутно тільки вітер, шурхіт листя і як стукає десь далеко дятел.  Зі сторони дороги доносились звуки мотора, та свист ременів гальмування. Хтось завів машину і поїхав.

- Хм, цікаво хто зараз за кермом і куди зібрався?
Марк повернувся до маєтку. Йому на зустріч вийшла Мар'яна.

- Слухай, я давно хотів спитати. Що ти знаєш про тутешніх?

- Та мені якось не зручно було влаштовувати допит місцевих. Я тут на пташиних правах, як гість, як і ти. Просто допомагаю людям чим можу, а вони мені дозволяють тут знаходитись скільки захочу. Ти ж сам бачиш як тут чудово, свіже повітря, дивовижний краєвид, тихо, майже як у казці. Та і я тут не так давно. Ще мало що знаю про це місце, цей будинок, але гадаю тут у будинку є якісь таємниці і я про них ще обов'язково дізнаюсь. А чого ти питаєш?

- Мені здається що ці люди мають багато секретів.

- Тю, ну ладно маєток цікавий, ліс, ще кажуть тут десь підземні тунелі є, але які таємниці в літніх людей? Де заховати пенсію, чи де найдешевша аптека?

- Ну не скажи. От, наприклад куди пропадає дід Гре?

- На полювання.

- А ти бачила його трофеї? В будинку немає жодної шкіри, опудало, або засушеної голови кабана чи вовка. Але він бере рушницю і зникає у лісі, хоча не факт що у лісі.

- Так, дійсно.

- А скільки людей з місцевих мають права водія і хто водить авто? Хто їздить у місто по ночах? І чи не пов'язані ці виїзди з нічними підпалами фабрики?

- Ого, я навіть не задумувалась про це. Хоча я навіть рада тим підпалам, так йому і треба, цьому Морісу. Знала б хто це робить, то ще й допомогла б.

- Мар'яночка, але ж можуть загинути безвинні люди, а це злочин, а ти ж не така, ти ж за закон та справедливість? Це тому влаштовуєш протести, при тому ти ж робиш це офіційно?

- Авжеж, я в мерії дозвіл на пікет оформила, все по закону!

- А якщо цей підпалювач один з тутешніх і його спіймає поліція, то його посадять і йому доведеться доживати останні дні у тюрмі, а не в цьому чудовому місці.

- Так, ти маєш рацію! Треба з'ясувати, чи причетні наші старенькі до підпалів та зупинити поки ще більшої біди не сталося!

- От і я про то. Тож проведемо своє розслідування!
Почало темніти. Молодь занесла у будинок стіл, стільці, посуд, та залишки торта і фруктів та розійшлись по кімнатах. Перед сном Мар'яна довго думала про те що сказав Марк. Ці думки заважали заснути. Пів ночі вона крутилась у ліжку, але все ж таки заснула.