Грава 5

  Настав ранок. Розплющивши очі Марк підвівся та оглянув кімнату. Кімната була світла, чиста, але було видно, що ремонт тут не робили ще з минулого сторіччя. На стінах дрібним павутинням розкинулися тріщини, старі меблі всім своїм виглядом вимагали реставрації, а підлога волала, наче їй боляче, коли на неї ступають. Але все це разом виглядало дуже мило та органічно. Марк підійшов до вікна. Перед ним відкрилась ціла панорама де ліс було видно до самого горизонту.

- Вау, просто дивовижно! Давно такого краєвиду не бачив. Так, стоп! Наскільки я пам'ятаю будинок був невисокий, а тут висота 15-20 метрів у низ! Скільки ж тут поверхів?

  Він вийшов з кімнати, щоби роздивитись будинок. На поверсі було кілька дверей, на підлозі лежав килим, а на стінах висіли пейзажі та натюрморти. Недалеко від кімнати були сходи. Спускаючись сходами Марк нарахував 5 поверхів. На першому поверсі знаходилась загальна кімната. Її стіни були розмальовані великими, казковими квітами. Біля вікон стояли великі Вазони з рослинами. Посеред кімнати стояли 4 дивани й невисокий кавовий стіл зроблений зі старих різьблених дверей. У куточку за столом біля вікна, серед квітів сиділа Мар'яна. Вона щось малювала і не помітила як з'явився Марк. Піднявши очі вона здригнулася з переляку.

- Ти чого? Людей ніколи не бачила?

- Бачила, але у цьому будинку ніхто не пересувається так швидко і без звуків. Хто ти та що тут робиш?

- Це ж ти та дівчина яка мені рюкзаком заїхала по макітрі?

- Так, вибач. Я не знала що там хтось є.

- Знайомимося? Я Марк. Ми з друзями пішли у похід, але я трохи заблукав. Мене Грего привів. Забрав вечерю у вовків.

- Ясно, турист. Каву будеш?

- Не відмовлюсь. Я здивован що тут аж 5 поверхів, бо я точно пам'ятаю, що заходив у невисоку будівлю. Як це пояснити?

- Мабуть, ти заходив з того боку дома. Там дійсно всього 2 поверхи. Цей будинок знаходиться на перепаді висот, як підпірна стіна. І взагалі тут ще є підземний поверх. Тож тут 6 поверхів.

- Тепер все ясно.

 Вони вийшли назовні й Марк встиг трохи роздивитись будинок. Усі стіни були вкриті густим килимом з темно-зеленого плюща. Можливо тому будинок здавався у темряві чорним. Тільки вікна виглядали з цього живого оксамиту. Мар'яна та Марк вмостилися в плетені крісла на терасі з чашками кави. Було трохи прохолодно, але сонечко гріло і це було так приємно, що Марк розслабився та просто милувався краєвидом.. Перед ними відкривався чудовий пейзаж. На горизонті далеко за лісом була видна гора.

- А що це за гори, там за лісом? Я ніколи не думав що в нашому регіоні є гори!

- Це не гори, це смітник! Клята фабрика!

Мар'яна змінилася в обличчі.
Марк відчув себе ніяково, бо цей смітник зробила фабрика його батька.

- Ти тут надовго?

- Та я поки що не знаю, але я б залишився тут на деякий час. Тут якесь магічне місце, наче з іншого виміру, чи часу.

- Тоді допивай каву і почнемо. У нас дуже багато справ. Чекаю тебе на кухні.

- Зачекай! Які справи? Що почнемо?

- Хочеш тут залишатись? Працюй! В будинку тут самі старі, тому я допомагаю фізичною працею. А за це я можу знаходитись тут скільки захочу. То ж, якщо хочеш тут гостювати допомагай чим можеш! Або йди геть!

  Робота по дому кипіла на повну. На плиті щось булькало. у верхній шафі сидів сірий кіт, трохи вище під самою стелею чорний. Трохи нижче рудий. Мар'яна зняла зі столу рудого, та опустила на підлогу та повернулась до Марка.

- Гей, ти будеш допомагати?

- Так, авжеж, тільки скажи...

- Тримай, розстав тарілки, а потім наряддя.

- Ого. На скільки ж тут персон?

Мар'яна витягнула з-під столу мегафон.

- Народ, все готово! Прошу усіх до столу! Роза, прошу заберіть Чорного!

Марко вже чув цей голос під час протесту під вікнами компанії.

- Добре що Мар'яна не знає хто я і чий я син, їй би це явно не сподобалося.

 Біля столу з'являлись старі люди. Всі сідали за стіл немов велика родина.

- О, в нас гості? Як тебе звуть милий!

- Марк

- Ти наш новий волонтер?

- Я, я...

- Дами заспокойтеся, він наш гість.

Сказав Грего увійшовши до кімнати.

- Синку ти можеш залишатись тут скільки захочеш, та і зайві руки стануть у пригоді. Ти ж молодий та спритний!

- А де твоя сім'я? Де твої батьки?

- Вони....вони у місті живуть.

- А чим вони займаються?

- Вони...батько працює на фабриці. А мама....

- О, так, фабрика, багато людей там працюють, бідним людям більше і податись нікуди, цей Моріс викупив усі цехи у місті. Тепер людям залишилась ця фабрика. Фабрика та гора сміття.

Марк зніяковіло почувався. Грего побачив якийсь незграбний вираз обличчя в Марка. Він нахилився і тихенько сказав йому.