Глава 4

   Пролунали два постріли. Зграя пустилася втікати. На дорозі за 20 кроків від Марка стояла темна, нерозбірлива фігура з рушницею, яка була направлена в його бік. Очі мисливця виблискували наче в дикого хижака. 

Марк завмер зрозумівши, що перед озброєною людиною він безсилий.

- Цікаво, це він в кого цілився? Навіть якщо я почну втікати, куля дожене мене раніше, ніж я зроблю крок.

Діватись було нікуди. Думки про смерть його скували. Темна, худорлява фігура не опускаючи рушниці зробила кілька кроків на зустріч, закашляла й захрипіла.

- Ти хто такий, звідки? Не часто тут до нас гості приходять.

- Гості? Я, я, я мене звуть Марк. Я тут недалеко...ми з друзями біля озера намети поставили.

- Біля озера? Яке озеро? Тут немає озера. Найближче озеро знаєш де?! Охо-хо!

- А що ж мені робити? Я загубив усі речі, я не знаю де я...

- Ех, ти, бідося.

Старий опустив рушницю. Марк видихнув з полегшенням, що його не вб'ють, принаймні зараз.

- Що ж з тобою робити? Ну, ходім зі мною якщо не хочеш ночувати тут з новими друзями. Бачу, ти їм дуже сподобався. Йдеш?

Дід розвернувся, закинув рушницю за спину і пішов у перед. Марк мовчки поплентався за ним слідом. В голові проносились думки, що можливо це якась секта людожерів які мешкають у лісі, або цей дід втіклий злочинець, який пізніше його вб'є як свідка. Чим більше було таких думок, тим страшніше було йти. Дід повернувся та його очі знов засвітилися якось по-звірячому.

- Ох і занесло тебе у таку глуш. Вперше моє безсоння комусь життя рятує. Ну, нічого, синку, нічого. Гадаю там залишилось трохи вечері й для тебе.

Дід увімкнув ліхтарик. Тепер можна було роздивитись хоча б стежку. У темряві було видно підсвічені чіткі тіні від камінців під ногами та велетенські чорні силуети дерев, яки плили на зустріч. Фантазія Марко домальовувала страшні образи. Зненацька, ґрунтова стежка пішла у низ, різко обірвалась й під ногами зазвучала кам'яна дорога. Марк підвів очі. Перед ним з'явився темний, широкий силует одно чи двоповерхового маєтку. У темряві було складно роздивитись будинок, який здавався абсолютно чорним. Раптом одне з вікон подало ознаки життя, та засяяло.

Вони підійшли до ґанку. Двері раптово відчинилися. Проти світла було видно силует старенької жінки низького зросту і пухкою фігурою. Світло падало на обличчя діду. Марк вперше розгледів йог обличчя.
Засмагла зморшкувата шкіра рясно вкрита пігментними плямами, яка була схожа на крафтовий папір, велики вуха з яких стирчали пучки сивого волосся, зелені очі, та біла щетина.

- Грего, я хвилювалась! Я почула постріли та й вирішила перевірити твою кімнату. Як відчувала, що то твої витівки!

- Дарочко, заспокойся, всі живі.

- О, а це хто з тобою? Брудний, мокрий! Де ти його підібрав? Проходь дитинко.

Марк увійшов. Мила жіночка почала стягувати з нього куртку.

- Як же тебе сюди занесло, та ще й ніччю.

- Я навіть сам не знаю як, але цей пан мене врятував від вовків.

- Вовки? Ой вей, що ж це коїться? Раніше про них ніхто і не чув у цієї місцевості, а тапер їх тут повно! Це все та клята фабрика! Знімай штани! Знімай, знімай, я тобі зараз сухі принесу! Торік Мойша помер, так він як раз твоєї комплекції був.

Марко витріщався на неї, але штани з покійника це краще за ті що на ньому.

- Проходь котику. Душ зліва. Візьми собі рушник на верхній полиці та халат на дверях, він чистий, я принесу тобі речі, а брудні залиш на підлозі, я віднесу їх у пральню.

Після душу Марк вже стояв вимитий у старому смугастому халаті біля кімнати для гостей поруч з Дариною. Двері у кімнату відкрились зі скрипом.

- Заходь котик. Це гостьова кімната. Тут часто ночує Мар'яна, вона наша улюблена волонтерка, але вона прийде дня зо два. Чудова дівчина. Мар'яна приїжджає з того міста, що за звалищем. Ой вей, клята фабрика. Ну відпочивай. Завтра ще потеревенимо.

Марк був такий втомлений, що як тільки ліг, то одразу й заснув.

У темряві рипнули двері та хтось увійшов у кімнату. Марк міцно спав і не чув цього, але щось важке гепнулось йому на голову, а за секунду щось ще важче впало йому на ноги, чиїсь руки вхопили його за ногу. Пролунав дівочий крик.

- Хто тут?

В кімнаті загорілось світло, яке різало очі, та заважало розгледіти хто перед ним стояв. А перед ним стояла перелякана дівчина.

- Ти, ти, ти хто такий? Чому у моєму ліжку?

На крик Мар'яни роняючи огірки з обличчя прибігла Дарина. Її кімната була поруч з кімнатою для гостей.

- Мар'яночко, люба моя, що ж це ти на ніч приїхала? Ми чекали тебе за два дні. Щось сталося?

- Я з батьками посварилась, хазяйка квартири мене виселила. Мені більше немає куди йти.

- Бідолашна моя, ходім я тобі постелю.

Дарина обійняла Бідолашну за плечі, вони вийшли та замкнули за собою двері.

На подушці поруч з ним лежав рюкзак Мар'яни.

- А, он що на мене впало. Вона там, мабуть, каміння носить? Мабуть, за тобою ще повернуться.

Сказав у голос Марко намагаючись зняти рюкзак з ліжка. Він поплескав рюкзак і його очі заплющились.