Глава 11

Пройшло 4 місяці

За цей час ми набагато краще дізналися один одного з Максимом. Я повернулася до університету та потроху доганяла те, що пропустила. Олексій, тобто мій брат, декілька разів приїжав до мене. Я познайомила їх з Максимом. Софія почала зустрічатися з Антоном, чому ми всі були дуже раді. Пару разів я бачила Андрія, але довго ми з ним не говорили. Зі своїми рідними я за весь цей період, ні разу не спілкувалась. 

Сьогодні я прокинулась дуже рано, адже сон мені не йшов. І я вирішила використати момент, та приготувати Максові сніданок. За 2 години я приготувала картошку під сиром, зроби котлети та кофе. Зробивши це, я вирішила його збудити, адже вже було 10 годин. 

-Коханий, прокидайся - поцілувала його а щоку.

-Лізо, 5 хвилин - сказав він і повернувся до сну. Але мене так не зупинити. Я включила будильник і поклала біля нього. 

-Лізо, дай поспати - сказав Максим і накрив голову подушкою. 

-Е ні, дорогенький, якщо я за щось взялась, то я це зроблю до кінця. - я пішла до ванної кімнати, набрала в стакан дуже холодної води, та пішла до Максима.

-Можливо встанеш? - вирішила дати йому станній шанс. Він кинув у мене подушку в я вирішила діяти. Я вилила на нього льодяну воду за що пожаліла.

-Лізо, блін, ти що робиш? Ти з розуму з'їхала?! - сказав Максим і посміхнувся, але ця посмішка мені не сподобалась. Посміхаючись він підходив до мене, а я відходила.

-Максиме, навіть не думай! - вертіла головою я.

-Пізно, кохана - взяв він мене на руки та поніс до ванної кімнати. Він затягнув мене до душа і включив холодну воду. Я дуже розізлилася, але також мала ідею. Я була повністю мокрою, і а такому стані я почала його обіймати.

-Лізо, ти мокра і холодна, відстань - сказав Максим та поцілував мене.

Сьогодні булп субота. До нас мають прийти Антон та Софія. Ми договорилися, шо вихідний проведемо разом. За 20 хвилин ми почули дзвінок у двері. Я побігла відчиняти, та провела друзів до вітальні. Ми всі привіталися і я запитала:

-Ну що? Можливо подивимось якийсь фільм? 

-Ні, я маю пропозицію по краще - сказав Антон.

Ми всі зацікавлено подивилися на нього.

-Давайте зіграємо в"правду або дію" - сказав Максим та посміхнувся.

-Антоне, ну ти ж не дитина - сказала йому Софія, і я подумки її підтримала.

-А що, не погана ідея - сказав Максим - і підморгнув мені - тільки відповідати чесно - знову підморгнув мені Максим.

Ми сіли на диван, я зробила каву і почали грати.

-Правда чи дія? - запитав мене Максим.

-Ну давай для початку, правда - відповіла я

-Після того, як ми зіткнулися в кафе, в перший раз, ти про мене згадувала? - запитав Максим і пограв бровами.

-Звичайно згадувала, як я могла не згадати, того хто облив мене кавою - посміхнулася я.

-Добре, твоя черга, Антоне - сказав Максим.

-Соф (так називав Софію Антон), правда чи дія? - запитав Антон.

-Дія - не задумуючись відповіла Софія, адже вона була сміливою.

-Хмм - прикусуючи губу сказав Антон - поцілуй мене. Софія відразу його поцілувала. І ми почали грати далі. Декілька разів ще я говорила правду, Максим ходив до магазину, так як Софія загадала йому купити чіпси. І ось знову настала черга, щоб питав Максим:

-Лізо, правда чи дія? - обняв мене мій хлопець.

-Дія - посміхнулася я.

-Ми завтра поїдемо і ти помиришся зі своєю родиною. - сказав Максим.

-Ні, ні і ще раз ні - сказала я.

-Лізо, це гра! Ми все виповняли, і ти виповниш також! 

За хвилину ми почули дзвінок у двері. Ми всі переглянулись, адже нікого не чекали. Я вирішила піти відкрити двері. І побачила Ігоря. Ігор - це найкращий друг Максима. Я обняла його та запросила до кімнати. 

-Привіт, Максим - сказав Ігор і пожав йому руку.

-Привіт, давно тебе не бачив - він обняв друга. - приєднаєшся до нас?

-Та, напевно ні, я не надовго, вирішив сказати тобі, що я на рік їду до Лондона. У Максима, аж щелепа відкрилася. І він не зміг сказати ні слова. Адже вони найкращі друзі з дитинства, такі як були ми з Анею.

-Ігор, але чому? - сказала я, адже я знала, що вони нероздільні друзі.

-Я знайшов дівчину, яка мені дуже подобається, точніше... я закохався в неї, але вона не може переїхати до мене. І я вирішив поїхати до неї - сказав Ігор.

-Ну брат, ти даєш - сказав Максим, трішки відійшовши від шоку - але якщо це кохання, то звичайно їдь. За кохання потрібно боротися. - відповів Максим та обняв мене за талію.

-Сподіваюсь ти скоро повернешся - сказала я і посміхнулася.

Ми ще трохи поговорили і попрощалися з Ігорем, адже він ввечері їде до Лондона на цілий рік...

На наступний день.

Я прокинулася об 11 годині та вирішила ще трохи повалятись в ліжку, як раптом отримала смс від Максима:

"Я сподіваюся, що ти не забула)"

"Забула про що??"

"Лізо, сьогодні ти їдеш миритися зі своєю родиною! Як ти могла забути про це?!"

Блін, як я могла про це забути? Вчора ж Максим мені це говорив, але... Мої думки перебив телефонний дзвінок. Це був незнайомий номер.

-Ало - сказала я.

-Ало! Вас турбують з лікарні. Сюди потрапив ваш брат Владислав Валерійович. - сказав жіночий голос.

-Що з ним? В якій він лікарні?! - вже збирала речі і закривала двері до квартири.

-Він потрапив в аварію. Він в 2 міській лікарні. - сказала жінка і відключилася.

Я швидко поїхала на своїй машині до лікарні. По дорозі я зателефонувала до Максима і розповіла йому все. Я вбігла до лікарні і на регестратратурі запитала про Влада:

-Доброго дня, до вас після аварії потрапив Лейг Владислав Валерійович. Де він? - швидко говорила я.

-А ви йому хто - запитала жіночка на регестратратурі.

-Я його сестра, будь-ласка швидке... - поспішаючи говорила я.

-Він зараз на операції. Проходьте на 3 поверх.

Я швидко побігла на 3 поверх і побачила Аню, вона дуже змінилася. Аня стояла, тримаючись за свій животик, який у неї було важко не помітити. Я підбігла до неї: