Глава 10

ВІД ЛИЦЯ ЛІЗИ

Наступного ранку я прокинулась та пішла до ванної. Я мала дуже стомлений вигляді та синці під очами. Я одяглась та вирішила піти на лекції, так як уже багато пропустила. Одягла голубий сарафан та голубі шпильки. Волоси накрутила на плойку, а синці замазала тональним кремом. 

За 20 хвилин я була в університеті. Я пішла до розкладу, щоб подивитися, де і яка у мене зараз лекція. Побачила, що зараз спільна математика з 3 курсом у 68 аудиторії. Коли я зайшла до кабінету, я побачила знайому дівчину на 2 ряду. Це була та Софія, з якої ми познайомилися в клубі у той день, коли я приїхала в Вашингтон.

Я підсіла до неї. 

-Привіт - сказала я Софії.

-О, привіт, я ж говорила, що колись зустрінемось - посміхнулась Софія.

Я дістала підручник і зошити з математики. У цей момент Софія якось дивно на мене подивилась:

-Ти чого? Все добре? - запитала я.

-У мене так, а про тебе я б так не сказала - дивно сказала Софія.

-А що не так? - запитала я, відкриваючт зошит.

-Взагалі-то зараз лекція психології - відповіла Софія та приложила свою руку до мого лоба, видно хотіла подивитись, чи нема в мене температури.

-Як психологія - сказала я і відкрила рот, бо здивувалася - адже на розкладу було написано математика разом з 3 курсом.

-Частіше до університету ходить потрібно! -та почала сміятися Софія - То розклад минулого тижня.

Я була в шоці. І вже хотіла вийти з аудиторії, як зайшов Максим. Я подумала: "От блін, попала так попала".

Зайшовши в аудиторію він одразу ж мене помітив та посміхнувся. Під час лекції ми з Софією договорились сходити до торгового центру. Коли лекція закінчилась, ми вже збирали речі, як я впіймала погляд Максима на собі.

-Ліза, затримайтесь будь-ласка - сказав мені Максим. 

Я сказала до Софії:

-Зачекай будь-ласка мене, я швидко. - посміхнулася я.

-Добре, чекаю біля аудиторії - відповіла Софія і вийшла з аудиторії.

Я підійшла до Максима. Довго чекати, щоб він заговорив не прийшлось.

-Лізо, зі мною говорили батьки і сказали, що за тиждень, це максимальний термін, нас розпишуть. Твій брат знає де ти живеш, адже вже не раз планував забрати додому, але я попросив його тебе не трогати. - сказав Максим і сів на край свого столу.

-Вибач, але мене це не стосується! Вони мені більше ніхто! - сказала я і розвернулася, щоб вийти з аудиторії, але він мене розвернув і притягнув до себе в обійми. 

-Лізо - бархатним голосом говорить блондин - Будь-ласка, нам потрібно поговорити.

-Говори, я тебе слухаю - сказала я і відсторонилася від нього.

-Ти не зрозуміла, поговорити усім разом, з нашими батьками. - сказав Максим

В мене з'явилися сльози на очах. Я згадала своїх батьків...

-В мене немає батьків! - сказала я крізь сльози.

-Вибач, я не те мав на увазі - обняв він мене та погладив по голові.

Мені так спокійно в його обіймах, я поклала голову на його плече і почала плакати. 

-Чшшшшш, не плач, будь-ласка... - тихо сказав Максим мені на вухо. Я відсторонилась від нього та витерла свої щоки від сльоз.

-Вибачте Максим Сергійович... Мені пора йти, мене чекають! - сказала я.

-Лізо, я ввечері під'їду до квартири Антона, і ми разом поїдемо до наших рідних. - сказав Максим.

-Добре - сказала я і вийшла з аудиторії. Там на мене чекала Софія. 

-Ну що? Все добре? Що від тебе Максим Сергійович хотів? - запитала Софія.

-Та нічого, хотів поговорив про мої пропуски - сказала я і ми пішли до торгового центру. 

Години дві ми ходили по торговому центру. Ми походили по магазинам, я купила нову червону сукню в обтяжку з голою спиною. Потім ми попрощалися і я пішла додому. О 17:40 я почула стук у двері. Там стояв Максим, я відкрила двері:

-Ну що? Ти готова? - запитав мене Максим, він був одягнений у приталені чорні джинси та білу рубашку, яка обтягувала його м'язи. Він був такий сексуальний. Господи, про що я думаю?!

-Так, готова - сказала я, стоячи у новій сукні, яку сьогодні купила з Софією і на червоних шпильках. 

Ми разом вийшли з квартири і пішли на вулицю. Він підійшов до своєї машини та відкрив мені передні двері. Я на нього подивилась та підняла брови.

-Чого стоїш? - запитав мене Максим - Сідай давай! - посміхнувся він мені. Я сіла в машину. Ми їхали не довго, всю дорогу ми мовчали. Коли ми почали під'їжати, то він мене запитав:

-А що у тебе сталося з Владом? - дивлячись на дорогу запитав Максим.

-Нічого... Не важливо. На довго ми їдемо? - сказала я і намагалася перевести тема розмови. Він це зрозумів і не став заглиблюватися у подробиці.

-Ні, не на довго - сказав він, коли ми пвд'їхали до будинку мого дядька. - Ну що? Ти готова йти? - подивився Максим на мене і посміхнувся.

-Так - посміхнулася я - пішли!

Ми зайшли до будинку і я відразу побачила Марину, яка бігла до мене. Вона мене міцно обійняла і почала плакати:

-Лізонько, я так рада, що з тобою все до добре. Я рада тебе бачити!! - крізь сльози говорила Марина. Я також не могла стримати сліз. І заплакала:

-Марино, я тебе дуже рада бачити, вибач що так вийшло... - посміхнулася я до неї.

-Пішли до вітальні, Лізонько - сказала Марина, але до неї звернувся Максим:

-Можна нам хвилинку? 

-Так, ми на вас чекаємо - сказала Марина і пішла до вітальні.

-З тобою все добре? - запитав Максим

-Так, пішли - посміхнулася я і ми пішли до вітальні.

У вітальні сиділи дядько Сергій, Марина, Влад, батьки Максима і ... АНЯ, але що вона тут забула?! Ми сіли за стіл. Максим сів біля мене.

-Ну що ж - почав говорити Влад - нарешті ці дитячі вихідки скінчилися і ми можемо продовжити нашу розмову.

Я вже хотіла висказатись Владу, але Максим взяв мене за руку під столом, що мене трохи заспокоїло.

-Ви вже розписані - сказав тато Макса - так, як ми не могли більше чекати, то зробили це без вашої згоди.

-Але... - почала говорити я, мене перебив тато Макса.