Глава 8

Разом з Мариною до кімнати зайшов Максим! О Господи, я не вірила своїм очам! За що це все мені? Звідки він завжди береться там, де його не чекають? Можливо на мене хтось навів порчу під назвою "Максим"? 

-Вибачте за запізнення, мій друг мав серйозну проблему - сказав він і сів за стіл.

Ну да, перепити це серйозна проблема. І тут він побачив мене. В нього очі ледве не випали.

-Синку, знайомся, це Лізочка. - сказала його мама, показуючи на мене.

-Кхм, та ми вже на жаль знайомі - відповів Максим і сів за стіл. З його погляду я зрозуміла, що йому це також не подобається. У всіх крім нас у цій кімнаті був здивований вигляд. Тоді дядько Сергій сказав: 

-Ви одружитесь за 2 тижні - та посміхнувся, але посмішка його була не дуже щирою

Потім повисла пауза. Я не хотіла щось протестувати, адже в мене трохи боліла голова, та і моя думка їх цікавить в останню чергу. За декілька хвилин мовчання Влад запитав:

-Як ви познайомилися? - та поставив лікті на стіл.

І в цей момент я вже вирішила себе не стримувати:

-Я ж вам розповідала, це той самий козел, який облив мене кавою, потім виявився моїм викладачем, а потім ще і мстити почав, за те що сам облив мене кавою - сказала я і схрестила руки на грудях.

Такого повороту та відвертості від мене не чекав ніхто, навіть Максим здивувався. Ну а що? Я ж говорила про свій характер...

-Кхм кхм - сердито почав Влад - Лізо, про твої манери ми ще поговоримо! - сказав він, ніби погрожуючи мені, і тут я не витримала.

-Про мої манери?! - вже кричала я - А про свої манери ти поговорити не хочеш?! - Влад намагався мене перебити:

-Лізо... - сердито відповів. Але натомість я гепнула рукою по столі, так що навіть посуда стукнула, мені було дуже боляче, але я цього не показала. Та показала жестом Владу закрити рота і продовжила:

-Про мої манери він зібрався говорити! Я тебе без згоди привезла сюди і змусила тут жити? Я без твоєї згоди перевела тебе на інший факультет? Я хочу тебе одружити? - в цей момент Влад трішки посумнів, адже це була правда - Мовчиш? Правильно, тому що це зробила не я, а ти! І тепер я повинна розігрувати тут виставу, що мені це все подобається? Знаєш що, йди до біса! Хочете об'єднати компанії, то сам на цьому телепню одружуйся! А я не хочу вас ні бачити, ні чути! - сказавши це, я вибігла з будинку. Мені не було куди йти, але повертатися назад в будинок я не хотіла. Я вирішила зателефонувати до Антона, та попроситися і нього переночувати:

-Ало, привіт ще раз, не розбудила - говорила я ледь стримуючи сльози.

-Ало, ні, що ти. - сказав Антон, і я навіть через телефон відчувала, що він посміхнувся - ти щось хотіла?

-Так, можна в тебе пожити трохи - сказала я, шморгнувши носом.

-Ти що плачеш? Що сталося? Звісно можна. Де ти зараз, я приїду по тебе - стурбовано говорив Антон.

-Ні, все добре, я біля університетського кафе...

-Чекай, за 10 хвилин буду - сказав Антон.

Я сіла на лавочку біля кафе та побачила сім'ю, яка йшла по вулиці. Чоловік, жінка та донька. Вони всі сміялися, та піднімали доньку за руки. Дівчинка була щаслива, така як і я декілька місяців тому. Тут я не витримала і заплакала, мамо, тато поверніться, мені вас так не вистачає... І раптом я почула звук двигуна машини, це був Антон, він одразу підлетів до мене:

-Лізо, так що сталося? Чому ти тут? Чому ти плачеш? - стурбовано питав мене Антон, але я не могла зупинитися плакати.

Хвилин за 15 я була вже в нього в квартирі. Він мав досить не погану двох-кімнатну квартиру на десятому порерсі. Антон зробив мені зелений чай, і я йому все розповіла, що з того моменту як не стало моїх батьків, все моє життя це суцільне випробування... Він вислухав мене та дуже розпитувати не став, мабуть знав, що зараз це е потрібно. Він дав мені свою футболку, в якій я можу спати і показав кімнату. Я лягла в спальні, а він пішов до вітальні. Мені було не зручно, що через мене він повинен спати у вітальні, але я не мала сили щось сказати. І як тільки я лягла на ліжко, відразу заснула. Прокинулась я о 11 годині. 

-Блін, я проспала лекції -сказала я і в цей момент до кімнати зайшов Антона

-Вибач, не хотів тебе будити, ти вчора була такою сумною, отже я подумав, що якщо ти один день не підеш, це не буде трагедією - сказав він і дав мені чашку з кофе.

-Дякую - зробила я декілька ковтків.

-Тобі телефон дзвонив всю ніч, тому я відключив звук, адже не знав, чи варто відповідати.

-Так, добре що не відповів - зробила паузу - дякую, що вчора допоміг, я не знаю що робила б, якби не ти - посміхнулась я.

-Нема за що, можеш звертатися в будь-який момент.

Я обняла його та взяла свій телефон, щоб подивитися хто телефонував. Я побачила "17 пропущених від  Марини", "26 пропущених від Влада", "7 пропущених від дяді Сергія" та "3 пропущених від Макса", потім подивилась повідомлення від Влада:

"Вгамуй свої нерви та повернися додому негайно!'

"Лізо, це вже не смішно! Візьми телефон!!'

"Якщо ти не візьмеш телефон, я тебе вб'ю, і я не жартую!"

"З тобою все добре??!"

"Лізо, якщо ти не повернешся, я телефоную до поліції!'

І ще повідомлень 20 в тому ж роді. Потом подивилась повідомлення від Марини:

"Лізонько, повернися додому будь-ласка, на вулиці ніч, я хвилююся"

"Я тебе благаю, Лізонько, повернись, я поговорю з Владом, він тебе не чіпатиме..."

"Якщо ти хоть трішки хвилюєшся за моє здоров'я, то повернись! Будь-ласка, Лізонько!"

Тоді я прочитала одне-єдине повідомлення від дядька Сергія:

"Лізо, так проблеми не вирішуються! Ти не мала дитина! Повернись зараз же додому!!"

І тут я побачила повідомлення від МАКСА. Навіщо він мені писав? Що йому потрібно?!

"Ну ти і драйвова, так висказатись при всій родині, респект, але у тебе будуть проблеми, повір мені, вони зараз такі злі. Моя тобі порада: не повертайся сьогодні, нехай заспокояться!'