Глава 7

Це був той самий телепень, і мій викладач Максим Сергійович. Я була в шоці. Він відразу побачив Ігоря, та підбіг до нас, аж тут він підняв очі та помітив мене:

-Ти? Це ти мені телефонувала? Що ти тут забула? - сказав він і почав трусити Ігоря, щоб привести його до тями.

-Міг би подякувати, що хотіла допомогти твоєму другові - розвернулась я і пішла до столика, де стояли спиртні напої. Я випила стакан віскі, та пішла танцювати.

Він якийсь час пробував привести до тями Ігоря, але хвилин через 10 він обпер його об себе і повів до машини. Я вже пила 3 стакан віскі. Потім вони поїхали. Я вилізла танцювати на стіл, так як була трохи п'яною. І не вспіла я і один танець потанцювати на столі, як я відчула, що хтось мене тягне на низ. Це був Андрій.

-Пусти, я хочу танцюююваатии - п'яна говорила я.

Він мене не послухав і повів в будинок до ванної кімнати. Зайшовши до ванної, Андрій мене вмив, і приніс якісь таблетки. Хвилин через 40 я майже протверезіла. Я подивилась на годинник і вже було 20:55, і я розуміла, що дома мені перепаде, за те , що спізнююсь. Я знайшла Андрія серед натовпу людей:

-Андрій, дякую, шо допоміг - обняла його я

-Як же я міг не допомогти тобі, сестричко - підморгнув він мені і додав - доречі, тато говорив щоб о 21:00 ти була вдома, так що кріпись - обняв він мене і я пішла до машини. Через 20 хвилин я була вдома. Під нашим будинком стояла незнайома мені машина. Значить наші "дорогі гості" вже тут.

Коли я зайшла в будинок, то побачила, що дядя Сергій, Марина, Влад, та 2 незнайомих мені людей сиділи за столом, і вечеряли.

-Всім доброго вечора, та приємного апетиту - зайшла я, і одразу помітила на собі дивні погляди. Це можливо було через мій одяг, адже виглядала я не дуже пристойно. І не вспіла переодягнутись. 

-Лізо, ти запізнилася - сказав Влад і піджав губи, він так робив, коли був дуже розлючений.

-Вибачте, затрималась.

Марина вирішила розрядити обстановку, та представила нас один одному:

-Знайомся, це наші ділові партнери - Коул Сергій Вікторович та його дружина Коул Юля Вадимівна. А це - показала вона на мене - наша племінниця Лізонька - та посміхнулася.

Щось знайоме, невже я про них колись чула... Але я не стала задумуватись. 

-А я думала, що Ліза, це ваша донька, а не племінниця - сказав Сергій Вікторович. На що дядя Сергій посміхнувся. А Владік подивився на підлогу, мабуть вспомнив батьків. В цей момент я також засумувала. 

-Лізочко - сказала Юля Вадимівна - в тебе щось сталося? Ти зараз така сумна стала.

-Вибачте, батьків згадала - ледь стримуючи сльози відповіла я.

-Вибач його, він не хотів - сказала його дружина і подала мені серветку. Та сердито подивилась на свого чоловіка. Як не дивно, але мені здалося, що вона мене розуміє. 

Коли я заспокоїлася, ми почали вечеряти. Слава богу, що "мого майбутнього нареченого" немає подумала я і мабуть зглазила. Хтось постукав до дверей.

-Я відчиню - сказала Марина - і пішла до дверей.

-Нашому сину, потрібно було від'їхати, його найкращий друг мав проблеми - сказав Сергій Вікторович.

Господи, якби я розуміла це все раніше... Адже стільки натяків було. 

За хвилину Марина повертається, а за нею йде ВІН...