Глава 6

ВІД ЛИЦЯ ЛІЗИ

Я хвилин 20 стояла і чекала на те опудало, щоб воно прибрало свою машину. І тут не витримала і побігла шукати його. Коли я його знайшла, то воно сиділо, і щось писало. Я була дуже зла і почала кричати:

-Ні ну ти геть совість втратив! Я його чекаю як ідіотка, а воно тут сидить. - я підійшла до нього вихватила отой журнал і кмнуз на підлогу. В цей момент в нього очі аж спалахнули від гніву.

-Тобі не погано? - запитав він мене

-Мені ні, а тобі зараз буде ДА

-Тоді, якого біса, ти це зробила? Жити нудно стало? Давно рефератів не писала?!

-Та ні, нещодавно писала, доречі ВИ його прочитали вже, а то я ж старалась, писала. - єхидно посміхнулась я.

-Так, хоть шось ви зробили добре, а не так як завжди!

І тут я зрозуміла, що він не читав мого реферату сто відсотків, адже там тільки перші 15 сторінок реферат, а далі все що я думаю про цього Максима Сергійовича.  І тут я вирішила ще познущатися над ним.

-А ви не пам'ятаєте, чи я написала в рефераті, про ставлення людей один до одного? - запитала я, думаючи, що він скаже, що він не дочитав.

-Якщо чесно, я до кінця реферат на дочитав, але зараз ми з вами у двох його передивимось. - і тут моє серце втекло в п'ятки, я звичайно хотіла його позлити, але попадати під гарячу руку не входило в мої плани ія вирішила тікати доки не пізно.

-Вибачте, але в мене немає часу сидіти тут з вами! - і вже направилася до дверей, як тут він мені сказав:

-Можете рахувати, що це вам за запізнення, тому поверніться і сядьте. - я так і зробила, він дочитав 15 сторінку і коли він перевернув на 16 в нього ледве очі з орбіт не випали. Це потрібно було бачити, це було так смішно, але я знала, що зараз мені буде капець.

-Єлизаветтооо! Що це таке?! - кричав він від злості

Я сіла, і дивилась очами в підлогу. Я знала, що зараз мені перепаде. І ось він почав в голос читати першу сторінку його характеристики:

"...воно не дивиться під ноги, коли ходе..."

-Єлизавето! Ви нічого пояснити не хочете?! - було відчуття, що його зараз розірве від злості. Натомість я просто вийшла з кабінету, сіла в машину та поїхала додому. Після такого, я вже не хотіла йти на інші пари. По дорозі я заїхала до кафе, щоб випити кави. І тут я побачила того хлопця, який в перший день провів мене до аудиторії, він сидів за столом і пив каву. Я взяла собі каву і підійшла до його столика:

-Привіт! Можна присісти? - запитала я хлопця

-Так, звичайно сідай - посміхнувся хлопець до мене - доречі, я Антон - представився зеленоокий хлопець. - а як тебе звати?

-Я Ліза, приємно познайомитись - відповіла я і присіла за столик.

-Я тебе одразу впізнав, я тобі показував аудиторію нещодавно) 

-Так, доречі, ти мені тоді дуже допоміг. - відповіла я.

-Я хотів сказати, що ти дуже гарна, і відразу мені сподобалась - сказав Антон, і подивився в мої очі - і в тебе дуже гарні сині очі.

-Дякую, вибач, але я не можу сказати тобі того ж, тому що я тебе бачила лише один раз і житті - продовжувала пити каву я.

-Підеш зі мною на вечірку у суботу? - запитав Антон.

-Ну це була б не я, якби відмовилась від вечірки - посміхнулась я.

-Тоді, можливо дасиш мені свій номер, і я напишу адресу в смс, де буде вечірка - п'ючи каву сказав хлопець.

Обмінявшись номерами телефонів я пішла додому. Коли я зайшла у вітальню то побачила ту ж картину, що і декілька днів тому. Всі ці дні я ігнорувала їх. Зайшовши до вітальні, я все-таки вирішила з ними поговорити.

-Лізо, я сподіваюся ти пам'ятаєш про нашу домовленість - сказав брат

-Пам'ятаю, але і ти пам'ятаєш що я сказала! - прикрикнула я. - Я не вийду заміж за незнайому людину. 

-Ось тому ти познайомишся з цим хлопцем у суботу ввечері. 

-Але у суботу я йду на вечірку! І відміняти вечірку заради вашого хлопця, Я НЕ БУДУ - сказала я.

-Значить так, наші знайомі прийдуть о 9 годині! До 9 вечера, можеш гуляти де хочеш, а в 9:00 ти повинна бути дома і мати гарний вигляд! Зрозуміло - сказав дядя Сергій.

-Зрозуміло - сказала я і нятягнула посмішку. 

Тоді я пішла до кімнати і зателефонувала до Ані.

-Привіт, як ти, подруго?

-Ліза, Господи, як я за тобою скучила. Як ти? Що нового? - говорила Аня, завалюючи мене питаннями.

-Добре, у суботу йду на вечірку, а потім мене заставляють знайомитись з "майбутнім нареченим".

-Ооо, з хлопцем - я відчувала, що Аня в цей момент підморгнула.

-Так, нещодавно познайомились, а шо в тебе? З'явився вже хтось? 

-Та, ні, поки що нікого не має - сумно відповіла Аня - але це не надовго...

Ми ще трішки поговорили і я вже почала вирішувати, що я одягну завтра на вечірку.

На наступний день о 12 годині дня, я получила смс від Антона:

"Вулиця Городоцька 61, на 16:00, чекаю на тебе)"

Я почала одягатися, на вечірку я вирішила вдіти коротку червону кожану сукню, колготи в сітку та червоні ботфорди на високому каблуцію. Волоси я зібрала в гарний пучок, та декілька прядей випустила і накрутила. О 15:40 я виходила з будинку. Як зустріла свого братика.

- О, Лізо, ти кудись зібралась? - запитав Андрій

-Так, я йду на вечірку - сказала я і вийшла з будинку...

Хвилин 30 я їхала до потрібної місця. Коли вийшла, то побачила розкішний будинок з басейном та багато людей, віком таких як я, можливо трішки старших. І тут мені хтось поклав руку на плече:

-Нарешті, радий тебе бачити - весело відповів Антон. 

-Привіт! - сказала я, і ми разом пішли до будинку.

Тут я побачила якогось хлопця, на вигляд йому було років 25. Він мав світле волосся і карі очі. Він також помітив мене і підійшов познайомитись. 

-Привіт? Ти тут вперше? Мене Ігор звати - сказав хлопець і трішки похитнувся. Мабуть він вже був п'яним.

-Привіт! Мене Ліза звати, приємно познайомитись!) 

І в цей момент хлопець вирішив впасти, я ледве його вихватила, та подумала, до мабуть перепив трохи...