Глава 5

ВІД ЛИЦЯ МАКСИМА

-Ти? Якого біса ти тут робиш? Вирішив далі мені день псувати - сказала та, яка облила мене кавою, а точніше як вона сказала "не кавою, а латте" в кафе

-Ви що тут робите? - запитав я, так як взагалі не очікував її тут бачити.

-Я взагалі-то тепер тут навчаюсь - сказала вона, і сіла на останньому ряду.

-Тоді я представлюсь для тих хто запізнився. Мене звати Максим Сергійович Споус. Я ваш новий викладач з психології. А як вас звати? -звернувся я до цієї божевільної.

-Ліза Лейг - відповіла вона, так, ніби їй всеодно на те, що вона запізнилася, і назвала мене на "ти" при всій аудиторії.

-Добре, сідайте, але запам'ятайте більше не запізнюйтесь! - ну добре, подумав я, я тобі відімщу. Буде тобі солодке життя... 

Під час лекції я багато разів дивився на цю божевільну на останньому ряду. Я не міг зрозуміти: як можна такою бути? І ще спостерігав, чи слухає вона мене... Ось і закінчилась лекція, я помітив, що вона хотіла найпершою втекти, і я попросив її залишитись:

-Єлизаветто залиштесь будь-ласка - сказав я і сів на край свого столу.

-Чого тобі? - запиталась вона. І тут я взагалі був в шоці, вона продовжує називати мене на "ти", але ж я викладач.

-Не тобі, а вам - поправив її я- доречі за те що ви запізнились, ви повинні до наступої лекції зробити реферат на тему "Психологія бізнесу" мінімум 100 сторінок. - сказав я, адже так і планував помститися їй.

-Добре, буде ВАМ реферат - наголосила вона на слові "вам", і тут я зрозумів, що мені буде весело з нею.

-І я не дозволяю користуватися принтером, тому ви повинні написати реферат від руки. - посміхнувся я, адже вирішив ще більше її провчити. Звичайно я дозволяв користуватися принтером, я ж не якийсь придурок, сам нещодавно вчився, і знаю як це тяжко найти і надрукувати реферат, а якщо писати від руки, то це взагалі знущання.

-Це ви мені хочете помститися за те, що на мене налетіли утром, чи як? - от блін, подумав я, ти диви як ми швидко все розуміємо.

-Ні, що ви - тихо сказав я - можете йти.

-Дякую - відповіла моя доходчива студентка, розвернулася і швидко вийшла з аудиторії. 

Ну я влаштую тобі цікаве життя, подумав я і з такими думками поїхав додому. Я жив в трьох-кімнатній квартирі в центрі Вашингтона, яка знаходилась за 20 хвилин на машині від університету. Я жив на 17 поверсі. Це був частний будинок, тому сюди не пускали нікого, крім власників квартир. Після першого робочого дня, вдома я зразу заснув.

ВІД ЛИЦЯ ЛІЗИ

Я швидко дісталась додому. І як тільки я зайшла, то побачила дядька Сергія, Марину та ... Влада, але ж у нього настільки багато роботи, що він не міг зі мною залишитись у Лондоні, а тут з'явився. Я зразу зрозуміла, що вони чекають на мене.

-Привіт! Ви на мене чекаєте? - задала я риторичне питання -  Мені приємно! День пройшов погано! Мене не турбувати! - сказала я і почала підніматися в кімнату, як раптом сказав Влад:

-Зачекай, спустися, потрібно поговорити - настойчиво сказав брат. 

Я спустилася і сіла на диван біля них. В мене був такий настрій, що хотілось на комусь відірватися. І я почала говорити:

-Якщо ви хочете запитати чому день пройшов погано, то відповім. Зранку один недороблений штовхнув мене і облив кавою, так що я мусила їхати додому переодягатися, а потім виявилося що ВОНО є моїм викладачем. - швидко розповіла я - дякую, що поцікавились, я в кімнату - вже вставала я з дивану, як Влад почав говорити:

-Лізо, після смерті батьків, наш бізнес уже не такий успішний, і щоб його відновити - тут він зробив паузу - ти повинна вийти заміж за сина наших знайомих, у яких також є нефтяний бізнес, щоб ми змогли об'єднати компанії, і отримати додаткове фінансування від зарубіжних інвесторів.

В мене ледь не впала щелепа. Вони вирішують де мені жити, у той час як мені 19, і я сама можу про себе поспілкуватися, переводять мене на інший факультет навчання і тут ще і змушують виходити заміж, ні це вже перебор

-Ні, це вже перебор - кричала я - ви задовбали вже мене, я все робила, як хотіли ВИ - я спеціш виділила це слово - но це вже просто наглість! З цього моменту я більше нічого не буду робити так, як хочете ви!! - я розвернулася і побігла до кімнати. В кімнату я вбігла зі сльозами на очах. Я сіла біля ліжка і почала плакати. Мамо, тато, як мені вас не вистачає! Тіма, як же мені тебе не вистачає, ви б зараз з батьками захистили мене... Тільки ви мене розуміли і любили... Трішки заспокоївшись я вирішила написати Ані. 

"Привіт, не зайнята?("

"Привіт, що сталося?!"

"Аню, вони здуріли!!!!!"

"Хто вони? І в якому сенсі здуріли? Розкажи все!!"

Я все розповіла Ані...

"Що мені робити?("

"Лізо, а куди поділася та дівчина, яка знаходила вихід з будь-якої ситуації? Знайди її швидко! Вона тобі потрібна)" - написала мені Аня, так як знала, що раніше я всім і в усьому допомагала і знаходила ті виходи з ситуацій, які інші не могли. І тут вона була права, я повинна стати такою, як була!

Цілий вечір я не виходила з кімнати. Я писала від руки реферат тому ідіотові, який мене облив латте, адже наступна його пара була завтра. Я писала реферат з 6 вечера до 2 ночі. Коли я дописала, то вирішила, що це без наказним не залишиться. Я зайшла на сайт університету і почала проглядати особисту інформацію викладачів. І через 10 хвилин знайшла, те що шукала: Коул Максим Сергійович, номер телефону +3806675*****. І ось моя помста почалась. Тримайтеся Максим Сергійович! Я набрала номер і почула гудки, я вже думала що ніхто не візьме телефон, аж ось я почула:

-Ало, хто це? - говорив сонний голос викладача.

-Ало - сказала я грубим голосом, щоб він мене не впізнав - Коул Максим?

-Так, це я? Так хто ви і чому телефонуєте посеред ночі? - злий він питав у мене.

-Ви зараз же повинні під'їхати до клубу Richmond, це терміново! Чекаю! - сказала я і відключилася! 

Ну, а що початок гарний! Він не дав мені поспати своїм рефератом, тож нехай поїде прогуляється! І з гарним настроєм я лягла спати.