Глава 4

Ввечері, коли я заспокоїлася, то вирішила піти на пошуки гарного клубу. Все ж, як-не-як якийсь час я повинна бути тут, тож я повинна знайти якийсь пристойний клуб. І хвилин за 20 я знайшла клуб "Richmond". Як я подивилась в інтернеті, це був найдорожчий клуб у Вашингтоні. Я зайшла в клуб і була приємно вражена. Спочатку я вирішила піти на бар. Я замовила коктейль і в цей час, побачила що до дівчини пристає якийсь хлопець, у той час як вона опирається. Я підбігла і відштовхнула від дівчини хлопця.

-Ей, ти чого? Не заважай нам. - грубо відповів хлопець і штовхнув мене.

-Агов, я тобі сказала: відчепись від дівчини, а то буде гірше, зрозумів? - грубо сказала я

Злим він вийшов з клубу, а я підійшла до дівчини:

-Ей, все добре? 

-Так, дякую тобі... - тихо сказала дівчина - доречі, мене звати Софія - посміхнулася дівчина

-Ліза, приємно познайомитись - відповіла я, і повернулась до бару. За кілька хвилин до мене підійшла Софія. 

-Знаєш, я тобі дуже вдячна, що спасла мене від того п'яного дурака - сміючись сказала Софія

-Так би кожен зробив на моєму місці, не переймайся - відповіла я і продовжила пити коктель.

Ця дівчина Софія, виглядає дуже гарно, вона має чорне волосся трохи довше за плечі, карі очі та досить високий зріст, приблизно 175 см, у той час, як я маю зріст 169 см.

-Доречі, я тебе тут ніколи не бачила? Ти переїхала?

-Так, сьогодні вранці, але це не надовго... - сумно відповіла я

-Ну буду рада, якщо ми ще колись побачимось - посміхнулась мені Софія і пішла на вихід з клуба.

Я ж залишилась в клубі до пізна. Утром я прокинулась від того, що Андрій мене будив. Як я опинилась в своєму ліжку, я не пам'ятала.

-Вставай, алкоголічко - сказав Андрій і посміявся

-Так йди ти до біса, і доречі вийди з моєї кімнати!!

-А вчора ти говорила не так - посміхнувся Андрій і сів на моє ліжко.

-Ей, ти не прифігів, ану вон звідси! - сказала я і кинула в нього подушку.

-Ти хоть пам'ятаєш, що вчора було? 

-Не дуже... - винно відповіла я

-О 2 годині ночі, мені зателефонував якийсь хлопець, і сказав щоб я забрав тебе з клубу, бо ти була така п'яна, що не могла навіть встати. Так що, могла б хоть дякую сказати.

-Я тебе не просила мене забирати і дякувати тобі не буду! - накрилася одіялом і хотіла продовжити спати, але не тут це було, Андрій забрав покривало і за ноги стягнув мене з ліжка

-Що тобі потрібно? Відпусти мене, я хочу спати!!! - майже гаркнула я на свого двоюрідного брата.

-Ти через годину повинна бути в університеті, це не обговорюється! 

-Добре, ну держіться! Сьогодні я вам влаштую - голосно сказала я.

Я швидко прийняла душ, зробила макіяж та накрасила губи рожевою помадою. Одягла рожеве міді плаття та каблуки. Зробила легкі локони на волосах і вийшла на вулицю. Сіла в свою машину і поїхала до університету. У мене залишався ще час і я вирішила поїхати до кафе, щоб взятт моє улюблене латте. 

Під'їхавши до кафе, я вийшла з машини і попрямувала в середину. Я заказала латте і вже виходила з кафе, як на мене налетів якийсь чоловік і я пролила кофе на себе та на нього.

-Ей ти дивишся куди йдеш? - запитав хлопець, витираючи свою рубашку.

-А тебе не вчили дивитись перед собою коли йдеш? - ледве не кричу вже я 

-Тобто це я винуватий в тому, шо ти облила мене кавою?

-По перше, не кавою а латте, а по друге, потрібно помічати ще когось крім себе, а по третє я через тебе зіпсувала своє плаття! - сказала я і вийшла з кафе, хлопнувши дверима.

Я сіла і машину і повернулась додому. Я знала що запізнюсь, але не йти ж мені в університет в перший день у брудному платті. Я поїхала додому і одягла рожеву блузку і рожеві шорти. Повезло що нікого не було вдома, а то почали б тут лекцій читати. Коли я їхала до університету в мене з голови не виходив той хлопець, ну яку ж наглість потрібно мати, щоб коли налетіти на мене, мене ще і звинувачувати. Той хлопець був високий блондин з синім кольором очей.

Я під'їхала до університету і вийшла з машини, лекція мабуть давно розпочалась. Я взяла свою сумку і пішла, але тут зіштовхнулась з якимось хлопцем, він був високий, спортивний, мав чорне волосся та зелені очі, мабуть волосся було покращене.

-Ей, ти тут навчаєшся? - крикнула я до хлопця

-Ти мені? - здивовано і з посмішкою запитав він

-Так, тобі. Підкажи будь-ласка в якій аудиторії зараз 2 курс?

-Ходімо проведу, я також туди йду

Ми разом пішли до 145 аудиторії. Коли ми зайшли до аудиторії я була дуже здивована і зла.

-Ти? Якого біса ти тут робиш? Вирішив далі мені день псувати - сказала я до бдондина, з яким я зіштовхнулась в кафе, але тут помітила що він стояв біля стола, де повинен стояти викладач.

-Ви що тут робите? - запитав блондин 

-Я взагалі-то тепер тут навчаюсь - сказала я і сіла за на останньому ряду. 

-Тоді я представлюсь для тих хто запізнився. Мене звати Максим Сергійович Споус. Я ваш новий викладач з психології. А як вас звати? -звернувся він до мене?

-Ліза Лейг 

-Добре, сідайте, але запам'ятайте більше не запізнюйтесь! 

Я зрозуміла, що легко мені тепер не буде. Всю лекцію він кидав на мене якісь незрозумілі погляди, то просто дивився, то дивився так, нібито хотів мене вбити. Його лекцію я слухала не всю, часто задумувалась про своє життя. Коли лекція закінчилась я хотіла найпершою вийти, але він мене зупинив.

-Єлизаветто залиштесь будь-ласка - сказав Максим Сергійович і сів на край свого столу.

-Чого тобі? - запитала я і не одразу зрозуміла що він же нібито викладач, і я повинна звертатися на "ви".

-Не тобі, а вам - поправив мене цей Максим - доречі за те що ви запізнились, ви повинні до наступої лекції зробити реферат на тему "Психологія бізнесу" мінімум 100 сторінок. - сказав він і єхидно посміхнувся

-Добре, буде ВАМ реферат - я наголосила на слові "вам" 

-І я не дозволяю користуватися принтером, тому ви повинні написати реферат від руки. - посміхнувся Максим Сергійович, але я зрозуміла, що це він робить спеціально.