Соня
Зараз я студентка третього курсу університету імені Франка. Майбутній маркетолог.
Моє життя складалося з пар, конспектів, курсових робіт, зустрічей із друзями та вічного поспіху.
Іноді мені здавалося, що в добі занадто мало годин.
Все так закрутилося, що я навіть не помітила, як В’ячеслав зайняв місце мого найкращого друга.
Це сталося настільки природно, що я не можу пригадати той момент, коли ми перестали бути просто знайомими.
Тепер я першою розповідала йому про свої перемоги.
Йому ж діставалися всі мої переживання, поганий настрій і студентські драми.
Він міг подзвонити з Німеччини пізно ввечері після чергової наради й пів години слухати, чому я вважаю свого викладача з маркетингу найбільш несправедливою людиною на планеті.
А я могла серед ночі написати йому: «Ти не спиш?»
І майже завжди отримувала відповідь.
Іноді мені здавалося, що він знає мене краще за всіх.
Навіть Марина не пам’ятала стільки дрібниць про мене, скільки пам’ятав В’ячеслав.
Я знала, коли в нього важкий день.
Знала, коли черговий проєкт забирає всі сили.
Знала, коли за його звичним: «Усе добре» ховається втома.
Ми стали друзями.
Справжніми.
Такими, які можуть мовчати годинами й при цьому почуватися комфортно.