27.

Похорони мого чоловіка - то був чорний день мого життя.

Я ледь набралася хоробрості, щоб сказати доням про тата.

Дітям було дуже важко повірити в новину. Спочатку подумали, що їм брешуть. Потім невіра змінилася сльозами та істерикою у меньшої.

Але важче було з похоронами.

Моя свекруха була вся в чорному. І навідріз відмовила мені ховати чоловіка з нашого подвір'я. 

- Тільки з дому! Він виріс тут!! Тільки з дому його буду ховати!! - стала верещати вона.

Та я була в такому пригніченому стані, що не стала наполягати.

Покомандувати вона покомандувала, але організовувати довелося все мені. Добре хоч Ірка з чоловіком мене возили по всім потрібним організаціям. Я про все домовилася, оплатила. Односельчани допомагали, чим могли. Хтось копійчиною, хтось цукерками, печивом, Хтось просто фізично допомагав. А свекруха тільки ходила в чорній хустці по всласному дому і махала, щоб нічого не трогали в неї в хаті, бо то все її.

Ховали його в закритому гробу. Так як ніхто не буде показувати обгоріле тіло. Людей назбиралося чимало. Односельчани прийшли попрощатися з другом, знайомим, кумом, братом. Свекруха влаштувала виставу з плачами та докорами в мій бік. Її крики на цвинтарі, що я винна в його смерті, стали для мене останньою краплею. Я забрала дівчат і пішла з ними тихо додому. Нікому не мовила ні слова. Тільки сльози текли двома потоками по щоках. Їх я втримати не могла. Було вище моїх сил не плакати, хоча я настроювала себе, що не покажу свого болю свекрусі. Не змогла. А відповілати їй і підтримувати спектакль на цвинтарі я не хотіла, хоча і передбачала такі її дії.

На обіді після поховання я лише дякувала людям, що були з нами в цей день. Їсти зовсім не хотілося. Доні були поряд. А свекруха напилася і почала хіхікати. Їй стало снаги висміювати мене за столом, потім стала розповідати смішні історії з життя покійного сина. Більшість односельчан були м'яко кажучи в шоці з її поведінки. Але списували все на горе за втратою сина.

Я ж не витримала там довго. Розрахувалася за обід людей, забрала дітей і пішли ми пішки додому. 

Дім зустрів нас тишею. Було відчуття, що стіни тиснуть, не лікують. Дівчата розійшлися по своїм кімнатам, а я стала на кухні перед раковиною, повною брудного посуду, і не розуміла, чому сюди прийшла, що збиралася робити. 

Душу рвали думки, спогади, образа... Було відчуття зради якоїсь... Чому він не телефонував нам? Чому передавав все спочатку матері, коли знав про її відношення до нас? Чому пропадав на такий довгий період? Чому?... 

Так багато питань! І так мало відповідей...

Я думала, що сльози скінчилися ще в обід. Та ні. Проплакала я довго на кухні. Діти так і не виходили з кімнат. Лише пізно ввечері я покликала їх вечеряти. Мені було млосно від болю на душі, але дітям треба харчуватися. Вони ж підростають, життя продовжується.

Думала, що не засну...

Заснула. Хоча краще б не спала.

І до ранку мене уві сні переслідували слова свекрухи на цвинтарі, її прокльони, її голосіння, та сміх на поминальному обіді.

Прокинулася з важкою головою, і повністю знесиленою. Хоча я і могла взяти вихідний, та розуміла, що за роботою можливо стане легше на душі. Можливо, хоч думкам не буде місця за працею...

Краще б все-таки взяла вихідний...

Добиралася до ставу я на велосипеді. Трохи розвіялася. З'явилися плани на день, нові задумки.

Але тільки привіталася з робочими чоловіками, один з них підійшов поговорити.

- Так, Іване, я тебе уважно слухаю, - почала наодинці розмову я.

Чоловік переступав з ноги на ногу хвилину, потім мовив:

 - Марусю, ми тебе всі поважаємо. Ти ж про це знаєш. І самі в шоці від смерті Максима. Та як тепер буде з роботою?

- В якому сенсі? - зовсім не розуміла я, куди він хилить.

Іван видихнув і відповів:

 - Твоя свекруха, та стара падлюка, сьогодні в нотаріуса була і подала заяву на спадщину від сина, а потім всім розтранділа в магазині, що забере в тебе законну половину синову, в тому числі і половину бізнесу. Бо все надите в шлюбі належало і її синові також. А вона ж матір.

Я стояла в такому шоці, немов мене хто вдарив по голові і додав ще пару разів. Як таке могло статися зі мною?... Як?...