24.

Наступного дня відбулися похорони тітки Марти. Пройшло багато односельчан. Подруг у покійної за життя було чимало. Тому багато хто допомагав з приготуванням обіду.  

Майже не відходила від мене Ольга. То тут, то там допомагала. Хоч і багатійка, хоч і в хутрі та шкірі, але не цуралася звичайної праці. Тут принесла, там збігала гукнула, тут допомогла почистити, помити. 

Моїх дівчат до себе забрала подруга Іра. Вона відразу, як прийшла, наказала їм взяти речей на пару днів з ночівлею. В котрий раз мене виручила моя надійна подруга.

А нова знайома Оля по-тихому споглядала за Володею. Вела себе немов молоде дівчисько. Червоніла. Особливо коли Володимир звертався до неї.

Похорони пройшли тихо. Без істерик та криків. Навіть не дивлячись на появу моєї свекрухи. Мабуть та посоромилася влаштовувати показовий виступ ображеної гордості перед матір'ю Іри.  Вдруге  вона б не пережила такого сорому перед односельчанами.

А ввечері після похорону сиділи ми всі в хатинці покійної. Володя не знав, що робити, куди себе подіти. Йому дуже не вистачало матері поряд.

Ми тихо говорили між собою. Хтось ділився різними спогадами про покійну, про те як всі між собою перезнайомилися, як дівували, як заміж виходили, дітей ростили. Багато бабусь та жіночок з посмішкою згадували поради тітки Марти. Вона допомагала багатьом у важку хвилину. Тут матір Іри звернулася до мене.

- Марусю, а правда, що тобі Марта переписала дім та сад?

Я ствердно махнула головою. 

- А паї? Це правду торочила твоя свекруха, що тобі і паї дістануться? - спитала інша жіночка.

Я знов ствердно махнула головою.

- Правда. Я сам запропонував це мамі, - несподівано відповів Володя. - Ми з нею регулярно розмовляли. Вона спочатку хотіла, щоб після її смерті я все продав. Але серце їй краялося за улюблений сад. Ось я і наполіг, щоб вона, поки здоровіша, переписала все на Марусю. Дівчина на це заслужила. Багато років допомагала їй, бо я був далеко. І не думайте, що Марія спеціально заради зиску доглядала мою матір. Це не правда. Маруся  - не така. 

Жіночки за столом заворожено слухали його. І по їхнім обличчям було видно, що повірили кожному його слову.

- І тут та лярва набрехала! - несподівано додала матір Ірини. - А клялася і божилася, що її невістка - аферистка. Ну нічого! Як любила говорити тітка Марта, хай земля їй буде кругла, хай повернеться її добро їй сторицею. 

Всі наші розмови за столом уважно слухала Ольга. Але після несподіваної цілої промови Володимира  дивилася на нього не тільки зацікавлено, а й з повагою. Він очевидно став для неї майже супергерой.

Володимир залишився ночувати у власній домівці. Йому потрібен був спокій, щоб подумати, зібратися з думками. А там в рідній домівці була ціла купа спогадів та рідних речей. Ми розуміли, що будемо там зайвими.

В мене ж вдома засіли ми з Ольгою допізна.

Я перечитувала контракт. Вона відповідала на мої питання в тих моментах, де я не розуміла. Мені все підходило. Але сума була чимала. Про що я й не змогла змовчати.

- Олю, а чи це не забагато за пару-трійку рецептів? Все-таки вони звичайні. Я ж - не професійний кондитер чи кулінар. 

Оля відмахнулася.

- Чи ти проти отримати купу грошей за свою працю? Думаю, що покійна сусідка за тебе пораділа б від душі. Тим паче, що скоро весна. Мені потрібно буде дещо придумати, для нової фотосесії. Якось же треба презентувати новинку. Щось таке амосферне, під давнину, - задумливо мовила вона.

У мене ж в голові відразу виникли ті мої мрії про гарні затишні місцинки в садках. 

- М-м, Оль. У мене тут є пропозиція. Ну-у... Хоча можживо тобі це й не підійде, - я вже була не впевнена в собі. 

Все-таки, хто я така? Сільська дивачка, яка не схиблена на моді, а любить своє село, свій сад та город.

 - Сказала А, кажи і Бе, - відповіла вона.

 - Ну, розумієш, були колись у мене мрії. От приведу сади в порядок, насаджу цікавих рослин різних, кущів, квітів. Зроблю цікаві фотозони і буду пускати людей відвідувати їх. Але то було давно. Десь може ще залишилися зарисовки мої.

Я пішла до старої шафи. Там на верхній полиці під моїми дитячими пам'ятними речами лежала ціпа папка зарисовок. 

Я струсонула з неї пилячку, та принесла Ользі.

- Ось. Колись зарисовувала свої ідеї. Може, знадобляться?

Вона відкрила папку і стала мовчки роздивлятися. Окремо відкладала деякі. Тин, з горщиками та маками і соняхами біля побіленої хати. Лавандові доріжки з кущами смородини. Дерева фруктові з дерев'яними лавами під ними і різнотрав'я поряд. Та деякі ще.

Потім , коли листи закінчилися, видихнула і глянула на мене серйозно.

 - Я тобі зараз дещо запропоную. Не квапся з відповіддю. Ретельно поміркуй. Час ще є. 

Я не розуміла про що вона. Може, вона відміняє контракт? Може їй нічого не сподобалося? Може ,вона взагалі скаже, що я дитинством страждаю?

- Ці ідеї... Їх треба втілювати в життя. На них зображена казка, тихе щастя. Розумієш? З тебе ідеї, з мене - кошти на їх реалізацію. Я так рзумію, що ти змальвувала конкретні місця і домальовувала деталі. Тож все це буде десь тут, в цьому селі. Отже, вже простіше. Не треба шукати місця.  Тепер за реалізацію... За це ,якщо погодишся, візьмешся ти. І кщо треба, то використовуй і додаткові руки. Я кошти знайду. Тільки погодься. Станемо партнерами. П'ятдесят на  п'ятдесят. Це діло має стати успішним. Я впевнена, що все вийде. 

У Олі очі засяяли, з'явився той вогник, та шалена енергія, коли здається, що і гори звернеш. 

І це виявилося заразним. В моїй душі також загорілося. Руки засвербіли, так хотілося почати приготування. Адже весна на носі, і нічого чекати на мене не буде. Тим паче я не маю права прогавити шанс дати донькам краще життя.

Так. Тітку Марту сьогодні тільки поховали. Але як вона частенько мені говорила, що не зважаючи ні на що, життя продовжується, пори року змінюються, діти народжуються, а старі вмирають. Таким має бути в любому випадку життя. Варто лише навчитися його цінити за будь-якої нагоди.