19.

Говорять, що одна мить може змінити все...

У мене була така мить...І вона змінила в моєму житті все...

Я думала, що мене навряд чи можна чимось сильно здивувати. Але буває і таке. 

Тітка Марта говорила кожного дня з своїм сином. Їй ставало дедалі краще. Лікування пройшло успішно. Так ось перед днем Святого Миколая я несла тільки спечений пиріг з айвою. Айву я успішно зібрала у саду тітки Марти і наварила досить багато варення. А тепер використовувала в різній випічці. 

Якийсь чоловік виходив з її будинку та махнувши мені головою вийшов через хвіртку до чорного автомобіля. Вже майже стемніло, тому хто він був таким я не розгледіла.

Зайшовши до хатини, поздоровкалася.

- Тітко Марто, доброго вечора. Пиріг вам занесла. Ще гарячий. Тільки з духовки. Ваш улюблений, з айвою. 

Бабуся сиділа на дивані перед телевізором і посміхалася.

- Доню, доброго й тобі. Не стій в порозі. Сідай біля мене. Є розмова.

Від її слів я аж зніяковіла. Ну не розуміла я її посмішки. Сіла на дивані поряд. А пиріг поклала на столі, що був завжди поряд з тим диваном, скільки я себе пам'ятала.

- Оце ви мене заінтригували, - не змовчала я.

- Доню, вислухай мене. Уважно вислухай і не перебивай. Змінювати я свого рішення не буду. Ти знаєш, бабця я вперта. 

Я в душі напряглася. Щось початок розмови мені не дуже подобався. 

- Доню, ти вже досить давно мені допомагаєш. Терпиш мої примхи, мій старечий норов. Хоча і змолоду зі мною було нелегко... - почала тітка Марта. Замислилася над чимось, потім тяжко видихнула і продовжила. - Останні події, я маю на увазі лікарню, мене остаточно переконали. Ось це для тебе.

І дістала синю папку з документами, що виявляється лежала на телевізорі.

Я здивовано і не розуміючи її слів, відкрила папку. Там виявилися документи. Довіреність на земельний пай, договір дарування та заповіт. Я не розуміла, до чого тут я.

Стала читати документи. І не повірила очам!

- Тітко Марто, як це? Я не розумію. Ви впевнені? У вас же є син. Володимир буде судитися зі мною. Мені такого не треба.

Старенька зморшкувата бабця хитро посміхнулася. 

- А я вже з ним все обговорила, і він погодився з моїм рішенням. Тож я надіюся, що ти приймеш від мене цей дарунок. Більшого я не зможу дати тобі. А ти заслуговуєш більшого зав своє добре серце.

Я не могла дос их пір повірити. Мені земельний пай? І вся земля з будиночком?

- Я...Я... Зрозумійте, мене всі в селі осудять за це. Всі будуть говорити, що я спеціально за вами доглядаю заради землі та будинку. А я цього не хочу. Зрозумійте мене. 

- Це моє рішення, доню, і більше нікого. Весь садок з двором і пай перейдуть до тебе. Ти одна сама відновила цей сад. Тобі ним і розпоряджатися. А хатина... Хатина йде разом з садом. Та й буде тобі допомога кожного року. Грошима забирай за пай у фермера нашого. Або сама вирішуй. Може тобі зерном буде краще. Але рішення свого я змінювати не буду. Зараз, поки я жива, теж будеш моїм паєм користуватися. Довіреність я оформила.

Я була в шоці. Ні. Я БУЛА В ШОЦІ!!

І тут зрозуміла.

- Так це приїжав нотаріус? А я його не впізнала... Хоча я не знала, що Артем виїджає на дім.

Тітка Марта знов хитро поглянула на мене.

- А я поговорила з сином. Вони ж Артемом обнокрасниками були. І моєму Володі нотаріус не зміг відмовити.

Я знов поглянула на документи.

Там були вписані мої дані! Але не було мого підпису.

- Я розумію, що він вам допоміг по старій дружбі з Вовою, але звідки в нього мої паспортні дані? І тут здається треба мені підписатися.

Сусідка знов заклопотанно щось забубніла і пішла до старого серванту. І повернулася до мене, вже простягуючи мені ручку.

 - Ой, я стара зовсім, забула! Мені ж Артем говорив, щоб ти прочитала, перевірила чи всі дані вірно вказані твої і повернула з твоїм підписом один екземпляр.

- Звідки він взяв мої даі? - повторила я питання.

- Ми ж в селі живемо. Один дзвінок твоїй начальниці і вона надала ксерокопії твого паспорту і коду. Вони ж двоюрідні брат і сестра. В добрих родинних відносинах.

- Я з вами з розуму зійду скоро, - вихопилося в мене.

Бабця сіла поряд і мене обійняла. 

- Доню, не сердись. Я старалася як краще. Бо хто ж тобі допоможе? А воно буває по-всякому... Не знаєш, чого і  від кого чекати...