16.

На кухні мене чекав закипівший електро чайник. Діти розбирали собі готове печиво на улюблені тарілочки. А Максим наливав узвар в стакани.

Тому я спокійно дістала заварник та різні баночки з сухими травами. Дістала заморожені ягоди з морозилки. Накидала в заварник все, як я любила. І залила окропом, щоб настоялося, набралося смаку. По кухні полинув неймовірний запах трав та ягід.

Я обожнювала ці запахи з дитинства. Тому і продовжувала збирати трави, вирощувати різне зілля та ягоди. Мої діти знали в основному смаки різних трав та ягід, а не синтетичні солодкі напої.

Я виклала готове печиво на тарілку і поставила на стіл. Буду пригощати несподівану гостю.

З одного боку, хотілося пригостити випічкою моїх дівчаток, а з іншого - в мене не було більше нічого, чим можна було пригостити. Хоча... Я ж не запрошувала спеціально Олю до себе. Отже чим можу, тим і пригощаю.

Сама заспокоїла подумки себе і поставила заварник з чаєм на стіл до печива. Потім дістала чашки з шкафчика. Ці чашки мені залишилися від бабусі.

Вона їх берегла майже все життя. Адже саме для неї дідусь привіз чайний сервіз з післявоєнної Німеччини. Тому я завжди їх згадувала з любовью кожного разу, коли пила чай. З роками частину сервізу перебили. Залишилося лише чотири чашки і одна тарілочка. Але все рівно я їх не ховала. Тільки любувалася кожного разу ніжнорожевими трояндочками та золотою лінією по краю на чашках.

Цього разу також не відмовила собі в задоволенні помилуватися на них. 

Так і не помітила відразу  Олю на порозі кухні. 

Вона несміливо стояла і переминалася з ноги на ногу. 

- Чому не заходиш? Давай сідай, - запросила я її до столу.

Вона сіла і стала розглядати мою кухню. Звичайна. Давно не знала ремонту моя кухня. Але хоч гарнітур був і стареньким, та я старалася тримати його в чистоті.  Стара плитка також блищала чистотою. Лише стіл був застелений плівкою з намальованою лавандою. 

- Пригощайся. Спеціально для тебе заварила, - налила для гості чай і піддвинула до неї чашку, потім налила і собі

 Оля подивилася на чашку, вдихнула і здивовано подививлася на мене.

 - Що це? - запитала вона. - Так чудово пахне!

Трішки відпила і застонала задоволенно.

Я взяла свою чашку з чаєм. Відпила. Звичний смак. Так смачно і духмяно. Все як я полюбляю.

- Звичайний чай. Я постійно такі заварюю.

А Оля робила по маленькому ковтку і насолоджувалася. 

- Це незвичайно. Це немов ... мрія. Така далека і така ж осяжна. Я так давно такого не пила. Ні. Я взагалі такої смакоти ще не пила!

Я посміхнулася. І тішки розслабилася. Отже, її відпустило. Істерика пішла. Я не хотіла більше бачити її сліз. І побачивши її емоції від чаю, мені самій на душі стало тепліше. 

- Я хочу секрет цього чаю. Не подумай що просто так. Я його куплю! - несподівано сказала моя гостя.

Я лише посміхнулася.

- А секрету немає, - видихнула я.

Оля аж стрепенулася.

- Як нема? Ні. Це неможливо. Я давно шукала родзинку для мого ресторану. Там потрібно було щось ніжне, приємне, затишне. Щось, що запам'ятається ненав'язливо. Ось чай твій саме такий! - і потянулася взяти печиво.

Вона відкусила шматочок. Ретельно пережувала. І знову застонала! 

Я подумала, що може в неї зуб заболів від солодкого. Ну, буває ж всяке в житті.

- Що таке, Олю? В тебе щось болить? - затривожилась я.

А вона відповіла, пережувавши і ковтнувши.

- Так! Душа. Вона болить, бо я п'ять років витратила шалені гроші на бездарів- кухарів. А тут така неймовірна смакота в простій хаті в звичайному селі. Де ти була раніше?!

Я взяла і теж спробувала печиво. Звичайне. За рецептом бабусі. Але з часом рецепт тіста я змінила під мій власний смак. Ну, і варення.

- Дивно. Звичайне печиво. Що в ньому неймовірного? - не розуміла я її захвату.

- Що ти в нього додавала?

Я згадувала рецепт.

- Ну, звичайне тісто пісочне, але я добавляю деякі приправи для присмаку. А варення по-домашньому з кабачка, апельсина і лимона. Що тут незвичного?

Оля здивовано на мене дивилася. 

- Все! Тут все незвично та ідеально поєднано. Так, так, це буде фішкою нового ресторану на набережній, - стала будувати якісь плани вона. - Ой, де мій телефон? Треба зателефонувати моїй помічниці.

Я махнула їй в сторону коридора, де вона сама полишила свої речі.

Через хвилину Оля говорила вже по телефону.

- Ало, Соню, привіт. Так. Я ніде не поділася. Ні. Все потім. Головне, що нарешті я знайшла те, що так давно шукала! Ту саму родзинку для ресторану! Так. Потім дам контакти. Все. Поки що все. Потім поговоримо.

Вона повернулася в кухню, де я її чекала за столом.

- Ну, Машо, вітаю. Тепер я від тебе не відстану, поки не підпишемо папери і ти продасиш мені свої таємні рецепти.

- Боже, що ти тут навигадувала, - засміялася я їй.

Тут годину назад вона лаяла мене, потім плакала на моєму плечі. А зараз переді мною стояла жінка, яка взяла себе в руки, яка знову була впевнена в собі, і в її очах знову горів той самий вогник. Хоча я нічого надприроднього для неї не зробила. Просто у Олі знову з'явилася ціль.

- Не хочу псувати тобі настрою, але запитаю. Що будеш робити з Сашком? - невпевненно запитала я її. 

Адже через нього Оля приїхала до мене додому.

Оля махнула рукою.

- Я вже написала своєму начальнику охорони, щоб знайшов його місце проживання тепер. А потім коли я трішки розгребу проблеми в ресторані, бо доведеться декого там звільнити, сама поговорю з ним на чистоту. Досить з мене його походеньок на  сторону. Все-таки я в себе одна. Або він зі мною, або хай живе без мене і без нашого шлюбу. 

В цей момент я буда рада за неї і водночас зрозуміла, що Переяславський  - справжній дурень, бо не розуміє, яка жінка йому дісталася в дружини. А мені пора поглянути на свій шлюб з іншого боку. Давно пора.