7.

Ось через мого знайомого я і опинилася в фешенебельному ресторані, де стіни були в дзеркалах, де замість стільців були зручні м'які крісла та диванчики, і де офіціанти бігали тихенько між столиками, намагаючись максимально догодити замовникам. 

Сказати, що я себе почувала не на своєму мсці - то нічого не сказати. 

Я, відверто кажучи, соромилася свого вигляду, своєї гарної, але старомодньої сукні, дешевих туфель, потертої старої сумки. Хоча якраз сумка колись була не з дешевих, але за роки постійного використання зовсім втратила свій вигляд. Та взагалі- то  і я втратила вигляд. Добре, що хоч зачіска була новою.

- Ну, що вип'ємо за зустріч, Олюню? - насмішкувато  запитав Сашко.

Я не витримала.

- Саш, ти ж знаєш, що я - Маша. Не Оля. Навіщо? 

Він підняв свій келих червоного вина, подивився на нього, потім на мене через скло келиха.

 - А мене завжди смішила моя помилка тоді. Та й подобалося, як ти завжди здригуєшся, коли я називаю тебе Олею.

Я випила трохи води нервово.

- Це була просто помилка. Ми з Олею були з однаковими прізвищами. Але я його змінила. Після заміжжя. Відразу як випустилася з універу.

Саша знову посмішнувся, але вже гірко.

- Знаю, але дарма ти вийшла за нього. Я краще. У всьому. Не розумію, чому ти не обрала тоді мене.

Я розуміла, що знову повертаємося ми з ним до теми, яку я в серці закрила більш ніж десять років тому.

- Переяславський, ти хоч раз чув про кохання? Ось я не тільки чула, а  й зустріла. І тому вийшла за нього заміж. Вибач, але серцю не накажеш.

- Жаль... - протянув він, сумно дивлячись мені в вічі. - Жаль ,що і я зустрів кохання, та не зміг оженитися.

Я здивувалася. Я навіть забула, що ми в ресторані і поряд з нами сидять чужі люди, які точно чують нашу розмову.

- Ти закохався? І не одружений?!

Сашко опустив погляд на стіл, на свої руки, на якому виблискувала обручка.

- Чому ж? Одружений. Але не зміг її покохати так сильно, як тебе колись.

Я не розуміла нічого. Він мене зовсім заплутав.

- Тобто? Живешь і не кохаєш? Як вона на це погодилася? Саш, це навіть для тебе жорстоко.

Переяславський зняв з пальця свою обручку, подивився через неї на мене і поклав поряд з тарілкою салату.

Я навіть не помітила, коли офіціант приніс салат!

- Я не жорстокий. Просто у нас взаємовигідний розрахунок. І все. Живемо, але порізно. Не мішаємо один одному. А ти? Як тобі живеться з таким коханим чоловіком? Ти ж його колись так сильно кохала, світу навкруги не помічала через нього.

І тут я замислилась. А дійсно, як мені тепер живеться?