5.

Спочатку думала, що чоловік почав пити. Потім - що загуляв. Ну, ось що я мала думати?

Вдома майже не ночує, повертається втомленим вранці. Вдома діалогу з ним не получалося.

Діти почали згадувати про школу.

А я ,як зазвичай, випросила свої піввідпустки догуляти в кінці серпня.

Думала, що може хоча б раз відпочину. Ну, хоть день! Де там?

Пішла до знайомої в магазин, купила в борг канцелярію. Потім на базарі так само одяг по мінімуму та взуття. Сума виявилася чималенькою. Але це ж не вперше.

Прорвуся! В мене вибору немає!

Хотіла повезти дітей на море. Хоча б на пару днів. В ідеалі - на неділю. Та де там...

Мені залишилося лише витратити відпустку з користю для дітей. Я маю на увазі далеко не море. А викопати картоплю та продати. Лише так я могла закрити борги і купити ще хоть щось для дітей до школи.

Чоловік лише знизував плечима. Постійно говорив, що зайнятий. Хоча й допоміг перевезти мішки з картоплею в двір з городу. Та перебирала я її сама. Сам знайшла і покупця, який забрав все з дому власним транспортом.

Так минула і така довгождана відпустка. Закінчилося літо. Я схудла на шість кілограмів. Так. Сама не очікувала. Але всі знайомі та друзі помітили цей факт. 

Одного разу мене на роботі поставили перед фактом. Я мала цілий тиждень кожного дня відвозити важливі документи в область. В місто. Маршруткою. Цілі стоси документів, перев'язані та запаковані належним чином.

Вдома я не витримала і почала жбурляти одяг по кімнаті. Стрес вже зашкалював. Кров кипіла. ДІти здивувалися, подумали що я граю і стали кидатися подушками та одягом зі мною. Врешті-решт мене попустило і я також вже сміялася й гралася з дітьми.

Потім мій чоловік повернувся і застав нас з дітьми за прибиранням. 

- Дістала всіх своїм прибиранням! Могла б хоч сьогодні не змушувати дітей працювати, - дорікнув він мені.

А я змовчала, не стала виправдовуватися. Просто махнула на нього рукою.

Коли вже всі спали, я сиділа на кухні, поки допікався пиріг з консервованими абрикосами.

Сиділа і думала.

Що ж це виходить? Я вирішила не розлучатися, що закохаю чоловіка знову в себе. А сама лише трішки привела себе до ладу і все? Як я його закохаю в себе, якщо себе я навіть не поважаю?! Давно, колись я ставила себе на перше місце. Я купувала модний одяг, постійно по-модньому стриглася, купувала купу косметики, парфумів, робила все, що хотіла. А тепер? Тепер мене нема! Я - тінь самої себе. А що мені подобається зараз? 

Дістала мобільний з навушниками. Виявилося, що на телефоні в мене майже немає музики. Пара треків, щоб поставити на вхідні дзвінки. І все? Сама в шоці. Стала шукати в інтернеті нові пісні. Слухала добрих дві години. Та на закачування знайшла лише пару пісень. Потім дістала старенький ноутбук. Стала чекати поки загрузиться. А там... мої тисячі пісень! І всі улюблені! Які до сих пір гріют душу! Ось так...

Ось так я знайшла часточку себе справжньої.

Потім пішла в дитячу кімнату. Знайшла на верхній полиці фотоальбом. Старий. Весь в пилюці.

Розгорнула і поринула в спогади. Мої шкільні фото, мої студентські фото. Ось ми з чоловіком ще друзі. А ось ми вже зустрічаємося. Молоді. Зелені. Без досвіду. Але такі пристрастні. Справжні.

Навернулися сльози. Гарячі потоки текли по щоках. Я не розуміла, що з нами сталося. Чому ми такими стали... Скажете, що життя, час... А я не вірю. Може, щось сталося,чого ми не помітили?

Так я заплакана і заснула на  диванчику в коридорі з розгорнутим фотоальбомом.

Дивно, але я прокинулася в ліжку, дбайливо вкрита ковдрою.

А поряд на подушці... Ні, чоловіка не було. Він давно спав на дивані в іншій кімнаті.

На подушці лежала записка.

"Я пішов на роботу. Дітей відвіз до школи."

А я, глянувши на годинник, зрозуміла, що через п'ятнадцять хвилин маю бути на роботі.

От, бісова душа! А мене чому не розбудив?! Я ж запізнююсь тепер!