4.

Врешті-решт провела я вечір тихо прибираючи в хаті. Закинула в пральну машинку брудну білизну. Навела лад в домі, перемила все на кухні. Не забула приготувати вечерю. Навіть кексики напекла.

Чоловік видихнув і знову влігся на диван. Я розуміла, що він втомився і все таке. Але в душі надіялася, що після цього він хоч з чимось допоможе. 

Не судилося.

А жаль...

Мої любі дітки були дуже раді мені. Зізналися, що кота кормили і квіти мої поливали потайки від тата. 

І після цього мені стало дійсно тепло на душі! Хоч діток я виховую правильно.

На ранок я встала першою.

Хотіла одягти затяганий частково порваний старий одяг, та викинула його до сміття лишень. Потім дістала нормальний зручний домашній одяг. Берегла на випадок, якщо гості залишаться у нас надовго, щоб перед ними не осоромитися. А теперь буду носити для себе.

Розчісувалася і посміхалася собі в дзеркало. Нова зачіска мені дуже подобалася. Мої голубі очі були ще дещо сонними. Та в них зникла примара безнадії останніх десяти років.

Дійсно, настрій піднявся.

Поставила чайник кип'ятити. Насмажила млинців. Дістала баночку вареннячка до них.

Випила маленьку чашечку кави непоспішаючи. Отримала справжню насолоду. І від напою, і від процесу!

Потім пішла попоралась по господарству і на город. Встигла не тільки посапати цибульку з морквою, а ще й садочок з квітами.

Там мене і застав мій чоловік.

- Може все-таки пройтись тут мотоблоком? І полоти не треба потім! 

Я навіть голови не підняла.

- І тобі доброго ранку. Не заважай. Краще чаю дітям зроби.

Чоловік сів поряд на лаву і сьорбав гарячу каву, заїдаючи оладком.

- Там дівчата вже самі собі чаї зробили.

 Я вже згрібала сполоті бур'яни до відра. Повне відро виявилось заважким. Та не хотілося здаватися. Я ж не така.

Доївши оладок та допивши каву, він встав, поставив чашку на лаву. 

І мовчки взяв з моєї руки те відро і виніс на яму з перегноєм.

Це було так рідко, що було несподіваним. Ну, я про його допомогу. Завжди мені треба було йому разів зо три що найменше нагадати йому, поки він зробить щось подібне.

А тут... Аж в мене слів не стало.

Та після його повернення зателефонувала його мамця. Пара хвилин розмови - і знову мій чоловік перестав бути чоловіком. Знову став приставати з дибільними приколами. Знову став говорити знущальницькі "компліменти". Знову присікування до дітей, і знову " ти погано виховуєш наших дітей".

Я простежила, щоб діти переодягнулися, і забрала їх з собою на роботу. В школі були канікули, а садочок після випускного не приймав більше дітей. Вони вважали, що батьки мали самі доглядати дітей перед першим класом.

Повезло лише мені з начальницею. Вона була також мамою. І дітям був обладнаний цілий куточок на нашій роботі. Та лише на період літа.

Дівчата побігли гратися. А я поринула в документацію. 

- Де наші діти? - відразу поставив питання чоловік в слухавці.

 - Знаєш, любчику, а не пішов би ти... Нормальні люди на початку розмови вітаються. Хоча... Це не про тебе. Вибач, але мої діти наразі зайняті. Вони під наглядом. І щасливі. Будь таким ласкавим, приготуй вечерю. Бо сьогодні я затримаюся на роботі. Як ти сам розумієш, діти будуть зі мною. Тобі вони не потрібні. 

І поклала слухавку.

На дзвінки до вечора не відповідала.

А ввечері, повернувшись, чоловіка вдома не застала.