1.

- З мне досить! - хряпнула я дверима і вибугла з цієї божевільні.

 Ну, і правда. Скільки можна терпіти постійні насмішки, знущання? Я розумію, що фізично ніхто мене не бив. Але! Моральні тортури, знущання, особливо постійні,  - то занадто. Особливо для жінки, тобто мене.

Але спочатку необхідно представитися.

Мене звати Марія. Для рідних та друзів я - Маруся. Але батьки мого чоловіка відразу стали звати мене Манька. І не чули моїх зауважень чи заборон. Хоча... Ні. Вони дійсно нікого не чули, окрім самих себе.

Так вийшло, що я вийшла заміж через кохання. Гадала, що виходжу за справжнього чоловіка, дорослого, самодостатнього, самостійного. Ну, скажімо, щоб бути за справжньою скелею. Але... Знову це слово... Виявилося, що ніяка він не скеля, а  мамин хлопчик, який безвідмовно бігає до неї по першому її зойку. Бр-р! Аж бісить! 

Ну, а потім як і в інших сім'ях, у нас з'явилися дітки. Думала, що це хоть щось змінить... Та де там! Я постійно перебувала в стресі. 

Спочатку маленькі дітки не спали ночами, потім хворіли, потім садочок, робота, гуртки... Ну, колесо щоденної буденності набирало оборотів. Але в ньому крутилася лише я. 

А чоловікові було одиноко та нудно. Ні, щоб поробити свою чоловічу роботу вдома без моїх нагадувань. Ні, щоб мені допомогти. Він краще маму свою послухає, полежить на дивані, бо так сильно втомився. А я після роботи зовсім не втомлювалася. Але жити в бруді та безладі я категорично відмовлялася. Тому втомлена пізно вночі лягала спати, а він ображався, що я не вогонь в ліжку. Ти б краще допоміг! 

Та останньою крапкою став алкоголь. Так, так. Трикляте пиво. Щовечора. Багато. Особливо, коли треба було терміново купити нову взуванку дитині, а він заявив, що грошей немає. Але ввечері всівся пити те пиво з рибою, витративши на них більше вартості дешевих кросівок. 

Сварки стали вже буденністю. Кожного дня жовчю я плювалася в його сторону. Не могла вже змовчати. А його батьки на мої слова, що вони повинні втрутитися і хоч якось вплинути на сина через його залежність від алкоголю, рівнодушно заявили, що він - не раб, щоб працювати цілий день, що він правильно відпочиває щовечора і пити пиво  - то, корисно! 

На цьому в мене урвався терпець.

Ось тепер, вигнавши їх з хати, і сказавши, щоб їхньої ноги більше тут не було, сиджу і думаю, а чи не подати на розлучення?

Та допивши свою каву з улюбленої чашки, зрозуміла, що цього його матір і добивається.

- А хер тобі, стара відьмо, а не розлучення! - вигукнула я.

Все рівно мене ніхто не міг почути. Діти гралися у сусідів. Матусин синочок поїхав матусеньку заспокоювати. Адже ж я, така погана дівчинка, образила її. Ай-ай! Аж смішно!

 Отже, я спочатку склала чоловіковий одяг в пакети, щоб як заявиться, відразу їхав з манатками до матусеньки. Хай сама терпить його п'яні примхи та докори.  Але потім...

Потім я зрозуміла, що з цього нічого не буде. Тепер же в голові виник інший план.

Я не вигоню чоловіка. Я не подам на розлучення. Я знову закохаю в себе чоловіка! 

Так, так. З двома дітками і всіма проблемами я себе запустила. Ні зачіски, ні макіяжу, розтовстіла. Займаюся лише дітьми, роботою та домашніми справами. А де ж я сама? Де моє хоббі? Я ж була такою талановитою. Де мої зустрічі з подружками? 

Ну, любчику, тримайся! Ти колись покохав молоду, гарну, товариську дівчину... А тепер знецінив те, що мав, перестав помічати мене...

Від сьогодні я буду жити по-іншому. 

Потім не жалійся матусенькі! Вона в цьому тобі не допоможе! 

Ха-ха!..