22.

Далі вже їхали мовчки. Мія відвернулася до вікна й спостерігала, як швидко змінюються краєвиди. Яскраве полуденне сонце заливало золотавим світлом поля обабіч дороги, а небо було чистим, насиченого блакитного кольору.

— Вибач, — мовив Аріл, коли автомобіль в'їжджав до міста. Його голос звучав тихо, майже невпевнено, а пальці нервово постукували по керму. — Ти ж розумієш, що я насамперед хвилююся за тебе.

— Розумію, — дівчина підперла підборіддя рукою, глибоко зітхнувши. В її очах читалася втома. — Але ти перегинаєш. Бачиш ворога в кожному.

— Я вважаю, що непогано розбираюся в людях, — заперечив Аріл, міцно стиснувши щелепи.

— Тоді надай мені хоча б один доказ того, що Райна погана, — Мія подивилась на нього з викликом, а її темні очі блиснули.

В голові хлопця одразу виринули події на даху, але він вирішив не озвучувати це вголос.

— Думаєш, вона не знала про те, що станеться під час гри в пляшечку? — запитанням на запитання відповів Аріл.

Його пальці міцніше стиснули кермо так, що аж побіліли кісточки.

— Це не доказ, а лише здогадки, — одразу відкинула аргумент дівчина, роздратовано відкидаючи пасмо волосся з обличчя. — У мене вже таке враження, що й ти знав.

— Мені сказали пізніше, — буркнув хлопець, відчуваючи, як всередині все закипає від несправедливого звинувачення. — Якщо ти сама не бачиш, як вона до тебе ставиться, то марно наводити приклади, бо ти всі їх відкинеш. Давай краще не сваритися.

— Добре, закриваємо цю тему, — погодилась Мія, втомлено потираючи скроні. — До речі, куди ми їдемо?

— В готель, — відповів Аріл, намагаючись говорити м'якше. — Зніму нам номер ще на кілька днів. Або два номери, якщо хочеш.

— Я хочу до гуртожитку, — раптом заявила дівчина, знесилено відкидаючись на сидінні. — Не бачу сенсу далі ховатись. Ми постійно наштовхуємось лише на перешкоди. Батько не стане викрадати мене з гуртожитку.

— Ти впевнена? — Аріл подумки видихнув, відчуваючи, як напруження останніх днів нарешті бере своє.

— Абсолютно, — прошепотіла вона, заплющивши очі. — Я вже втомилася від цього всього. Здається, нам обом потрібен відпочинок.

Незабаром вони вже паркувались на підземній стоянці гуртожитку. Мія вибралась з автівки й почала розминати кінцівки, що затекли. Та не встигла вона зробити й кількох рухів, як поруч із ними наче з нізвідки з'явилася Райна, ніби весь цей час чатувала десь в темряві.

— Міє! Подруго! — театрально вигукнула вона, підбігаючи ближче. На обличчі дівчини світилась перебільшено широка усмішка. — Нарешті ти повернулася! Я так за тобою сумувала.

Аріл, який щойно вибрався з салону, лише скривився, миттєво помітивши фальшиві нотки в її голосі та неприродний блиск в очах. Обличчя Райни мало б виражало турботу, але очі залишались холодними.

— Ходімо швидше до кімнати, — не вгавала вона, після чого озирнулася в бік автівки і нарешті помітила хлопця. — О, і ти тут? — її тон миттєво змінився на крижаний.

Райна різко встала перед Мією, демонстративно затуляючи її від Аріла своїм тілом, ніби захищаючи від хижака.

— Тримайся від Мії подалі, зрозуміло? — зухвало кинула дівчина, виставивши руки вбоки. Її очі звузились, а голос набув показної міцності, яка мала справити враження на подругу.

— Райно, не треба, — заперечила Мія, відчуваючи незручність від цієї сцени.

— Як це "не треба"?! — вибухнула подруга з надмірною драматичністю, яка межувала з істерикою. — Це ж усе через нього! Чи він гадає, що він тут герой-рятівник? — її голос піднявся на октаву вище.

Аріл ледве стримався, щоб нічого не відповісти. Він стиснув кулаки так сильно, що нігті боляче впилися в долоні.

— Райно, ходімо, — Мія схопила подругу за лікоть і буквально потягнула до ліфтів, поки та продовжувала кидати в бік Аріла погляди, сповнені показової ненависті.

Щойно дівчата увійшли до кімнати, Райна демонстративно замкнула двері на всі замки.

— Ти що, думаєш, він до нас вломиться? — глузливо запитала Мія.

— А хто його знає, — пирхнула сусідка. — Ти як, у порядку?

— В абсолютному. І ти дарма наговорюєш на Аріла. Він мені дуже допоміг, — спробувала пояснити Мія.

— Угу, а якби не він, то цього всього й не сталося б, — буркнула Райна.

— Сталося б, але трохи пізніше, — заперечила Мія. — Батьки й так збиралися видати мене за Еміля.

— Добре, як знаєш. Поговоримо потім, — з цими словами подруга рішуче попрямувала до виходу, залишаючи ошелешену Мію на самоті.

Вона лягла на ліжко й втупилася в стелю. Стіни гуртожитку мали б дарувати спокій, але зараз чомусь діяли навпаки. Думки роїлися в голові, не даючи зосередитися. І дуже хотілося знову побачити його.

Мія потягнулася за телефоном і написала хлопцеві, запросивши його вийти на кухню. У відповідь прийшло коротке: «Ок». Вона підвелася з ліжка й попрямувала на місце зустрічі, навіть не перевдягнувшись.

Аріл сидів на підвіконні й крутив у руках телефон. Мія увійшла до кімнати і підійшла ближче. Знайомий запах ментолу лагідно огорнув її, змушуючи серце битися швидше.