21.

Мія завмерла, не в змозі вимовити ані слова. Її серце шалено калатало, а руки почали тремтіти. Жінка спопеляла її сердитим поглядом, наче намагалася знищити саме її існування, проникаючи холодними, як лід, очима прямо в душу.

— Мамо! — пролунав за спиною твердий голос Аріла, сповнений рішучості і навіть легкого роздратування. — Не лізь у мої справи!

— Як це не лізь?! — жінка театрально сплеснула долонями, її обличчя миттєво вкрилося червоними плямами обурення. — Любий, ти тільки подивись на неї! — вона драматично повернулася до чоловіка. — Невже в цілому світі більше немає дівчат, а я мушу бачити перед собою цю... з Арксу!

Тільки тепер дівчина помітила за спиною матері Аріла ще одного чоловіка, певно, батька. Високий і статний, з такими ж проникливими очима, як у сина, він мовчки спостерігав за ситуацією, ледь помітно стискаючи губи в тонку лінію.

— Як ти міг, синку? — жінка й не думала заспокоюватись, її очі палали обуренням, а пальці нервово стискалися в кулаки. — Тебе ж завжди оточують неймовірні дівчата з хороших родин. Чому ти обрав саме її?

— А хто сказав, що я його дівчина? — нарешті подала голос Мія, випрямляючи спину і пронизуючи жінку гострим поглядом.

Всередині неї закипала суміш образи і злості, але дівчина намагалася зберігати спокій.

— То хто ж ти? — в голосі матері Аріла промайнуло здивування, вона не очікувала на відповідь.

Жінка фикрнула й презирливо оглянула Мію з голови до ніг.

— Мамо, це не твоя справа, зрозуміло? — втрутився Аріл, стаючи між ними.

Його голос звучав твердо, але в очах читалася тінь смутку.

— Тоді нехай забирається звідси! — голос жінки зірвався на істеричний крик, що відлунням пронісся кімнатою. Її обличчя спотворилося від гніву, а руки затремтіли. — Я зараз поліцію викличу! Геть!

— Добре, ми підемо разом, — цілком спокійно відповів хлопець, поклавши руку на плече Мії в захисному жесті. — Але ти лише погіршуєш ситуацію, і з кожним словом віддаляєш мене від себе.

— Любий, скажи йому! — благала мати, повернувшись до чоловіка з виразом відчаю на обличчі.

Аріл рішуче увійшов до кімнати. Швидким рухом він схопив сумку, закинув її на плече і обережно взяв Мію під лікоть, попрямувавши із нею до виходу. Проходячи повз матір, хлопець помітив, як її очі розширилися від шоку та обурення.

— Аріле, — спокійно, але твердо промовив батько. — Зупинися.

— Ні, тату, — відповів Аріл, на мить зупинившись, але не обертаючись. Його пальці міцніше стиснули лікоть Мії. — Я вже дорослий.

Вони пройшли коридором, віддаляючись від приголомшених батьків.

— Куди ми далі? — тихо запитала Мія, щойно вони опинилися надворі.

— Схоже, що до міста, — відповів Аріл, все його тіло видавало зденервування.

— Вибач, через мене твої батьки... — почала дівчина.

— Стоп, — він одразу ж зупинив її. — Навіть не починай це.

Автівка батьків стояла припаркована за двором. Аріл пройшов повз, стримуючись від бажання поїхати на ній. Все ж таки, це вже було б занадто. Він витягнув з кишені телефон і набрав знайомий номер.

— Слухаю, — пролунало з динаміку.

— Привіт, — привітався хлопець. — Підгониш мені мою тачку?

— Коли і куди? — почулося чітке питання.

— Так швидко, як зможеш. Координати зараз скину, — відповів Аріл, відводячи телефон від вуха і щось там клацаючи.

— Окей, нема питань, — співрозмовник зробив невеличку паузу, а потім додав іншим, більш серйозним тоном: — До речі, Аріле, тебе шукав брат.

— Барт? — хлопець ошелешено глянув на екран, а його брови миттєво поповзли догори.

— Угу. Я бачив його з Райною, — голос на іншому кінці зв'язку став тихішим, ніби передаючи важливість інформації. — Вони про щось розмовляли, а коли побачили мене, Барт раптово змінився в обличчі і сказав, що шукає тебе. Не знав, що вони знайомі.

— Гм, а чому він не міг просто зателефонувати? — Аріл напружено стиснув щелепи, наявність Райни в цій головоломці йому зовсім не подобалась.

— Не знаю, це вже не до мене, — відповів співрозмовник, і було чути, як він зітхнув. — Координати я отримав. Правильно розумію, що на місці ти не стоятимеш?

— Угу, — коротко кинув хлопець, нервово проводячи рукою по волоссю і кидаючи швидкий погляд на Мію, яка стояла поряд.

— Добре, виїжджаю, — сказав його друг і відключився.

— Аріле, стій! — пролунав з боку будинку розпачливий голос матері.

— Ходімо, — Аріл з рішучістю в очах міцно стиснув лікоть дівчини, і вони швидко вирушили вперед.

На щастя, гнатися за цими двома ніхто не став, вони без проблем дісталися виїзду з населеного пункту. Там на втікачів вже чекав розкішний темно-синій спорткар Аріла. За кермом сидів його друг.

— Підкинеш мене до зупинки? — запитав він, спритно пересаджуючись на заднє сидіння. — Мені треба до своїх.

— Звісно, — Аріл галантно відчинив передні пасажирські дверцята для Мії, після чого швидко обійшов автівку й зайняв місце водія.