18.

Мія прокинулася від п'янкого аромату свіжозвареної кави, що поволі наповнював кімнату. Це був той глибокий, насичений запах з нотками шоколаду та легкою горіховою терпкістю, який неможливо сплутати ні з чим іншим. Сонячне проміння пробивалося крізь напівпрозорі фіранки, створюючи на стіні танок світла й тіні. Вона сіла на ліжку й роздивилася по боках, не одразу пригадавши, де знаходиться.

Цього разу Аріла поруч не було. Дівчина провела долонею по прохолодному простирадлу і одразу згадала момент їхнього пробудження в готельному номері. На її губах з'явилась тепла усмішка.

Двері до кімнати були легко прочинені — саме це й дозволило неймовірному аромату проникнути всередину. Звідкись долинали приглушені звуки ранкової метушні: шум води, тихе дзенькання посуду. Живіт голосно забурчав, вимагаючи сніданку.

Мія підвелася з ліжка, відчуваючи прохолодну дерев'яну підлогу під босими ногами, й зачинила двері. Вона швидко перевдягнулася у свіжу футболку й джинси, що висіли на спинці стільця, й попрямувала вмиватися й чистити зуби. Прохолодна вода додала бадьорості, змиваючи рештки сну.

На кухні на неї вже чекав Аріл. Він сидів за столом, задумливо гортаючи щось у телефоні. Почувши кроки, хлопець підвів погляд, і його очі, кольору темного бурштину, зустрілися з її очима.

— Доброго ранку, — промовив Аріл з усмішкою, від якої у куточках його очей з'явилися дрібні зморшки.

— Доброго, — відповіла Мія, а її очі одразу ж прикипіли до столу, сервірованого до сніданку.

Живіт дівчини голосно забурчав, змушуючи Її щоки вкритися легким рожевим рум'янцем. Вона одразу ж спіймала себе на думці, що милується не лише їжею, але й господарем дому. Останній підвівся з місця і попрямував в її бік.

— Сідай, час снідати, — лагідно запросив Аріл, відсуваючи для Мії стілець.

Його рука на мить торкнулася плеча дівчини, залишаючи відчуття тепла, що розлилося по всьому тілу.

Мія вмостилася навпроти й оглянула стіл, вдихаючи приємні аромати. Посередині красувалася тарілка з горою рум'яних оладок, які парували, наповнюючи повітря солодким запахом ванілі. Поруч стояли дві піалки — одна з темно-червоним полуничним джемом, інша зі згущенкою, що золотилася в промінні сонця. Трохи далі виднівся скляний глечик із соком.

— Виглядає апетитно, — дівчина взяла кілька оладок і поклала собі в тарілку, відчуваючи, як сильно виділяється у неї слина від цього чудового аромату. — Але звідки вони?

— Приготував, — Аріл знизав плечима, і Мія помітила, як сором'язливо він усміхнувся, наче розкрив одну зі своїх таємниць. — А що?

— Ого, то ти вмієш готувати? — вона здивовано округлила очі, відчуваючи, як між ними поступово тане чергова стіна.

— Так, — відповів хлопець, накладаючи й собі їжу. — І не тільки вмію, а й люблю. Це свого роду медитація.

— Для мене це щось новеньке, — Мія тепло усміхнулася, на мить затримавши погляд на його сильних руках. — Мій тато, наприклад, не вміє готувати. Я думаю, що він і не намагався ніколи.

— Ну, мій теж не вміє, — задумливо мовив Аріл, його погляд затуманився, ніби він поринув у спогади. — Він вважає, що це — не чоловіча справа.

— Як і мій, — трохи сумніше додала дівчина, мимоволі торкаючись пальцями країв своєї склянки.

На якийсь момент у кімнаті запанувала тиша, але не та напружена, що буває між чужими людьми, а затишна, наповнена теплом і взаєморозумінням. Мія відрізала шматочок оладка й занурила його в згущенку, після чого відправила до рота.

— Вау, — промугикала вона, мимоволі заплющивши очі від насолоди. — Дуже смачно!

З цими словами дівчина активніше запрацювала ножем і виделкою, продовжуючи насолоджуватися смачним сніданком. Губи Аріла розпливлися в ще ширшій посмішці, а його очі не відривалися від її обличчя, милуючись. Ще ніхто не залишався байдужим до його кулінарних шедеврів. Хоча зараз Аріла радувала не тільки похвала, а й близькість цієї дівчини.

— Що там твої? — раптом запитав він, несвідомо торкаючись її руки. — Писали?

— Тільки сестри, — розчаровано мовила Мія, відчуваючи тепло його дотику. — Гадаю, що батько сильно образився і сподівається, що це допоможе. А мама... Не знаю, інколи мені здається, що вона нас ненавидить.

— Це сумно, — Аріл опустив очі й стиснув губи.

— Її видали заміж, не питаючи її думки... — тихо промовила Мія й зітхнула. — Давай краще змінимо тему.

Вона хотіла згадати про Райну, але слова застрягли в горлі — хлопець же просив не повідомляти подругу про їхнє місцезнаходження.

«Технічно я й не повідомила... Сумніваюся, що Райна знає, де в Аріла дача», — з'явилася рятівна думка-виправдання.

***

Тим часом Райна переможно усміхалася, швидко вистукуючи текст на клавіатурі. Її тонкі пальці літали над клавішами, а очі час від часу метушливо поглядали на екран телефону, що лежав поруч.

— Не хвилюйся, Джес, ситуація під контролем, — мовила вона, відкидаючи пасмо темного волосся з обличчя. — Дівчинка пошкодує, що порушила родинні традиції.

— Не називай мене так, ніби ми з тобою подруги, — фиркнула Джессіка, її голос у динаміку гучномовця звучав холодно й різко. — Ти — ніхто, доки не довела зворотнє.