17.

Будиночок — сучасна мінімалістична споруда з великими панорамними вікнами та геометричними формами — зустрів їх легкою сирістю й затхлим повітрям. Аріл одразу ж взявся відкривати всі вікна, щоб трохи освіжити приміщення.

— Як я і казав, ми буваємо тут нечасто, — мовив хлопець, ніби вибачаючись.

Він провів рукою по гладкій поверхні стильного дизайнерського комоду у вітальні. На диво, шар пилу виявився не надто товстим.

— Нічого страшного, — відповіла Мія, з цікавістю роздивляючись навколо. — Це в будь-якому разі краще, ніж залишитися з Емілем.

— Ходімо, я покажу тобі гостьову кімнату, — Аріл кивнув у бік коридору, стіни якого були оздоблені мінімалістичними чорно-білими фотографіями у тонких рамках. — Там має бути прибрано. Батьки завжди тримають кімнати для гостей у чистоті.

Вдвох вони пройшли повз ряд дверей зі світлого дерева, що гармонійно поєднувалися з фарбованими стінами. Дівчині кортіло взяти його за руку, але вона не наважувалася. Небезпека минула, тож невідомо, чи мала вона ще на це право.

— Проходь, — хлопець відчинив двері й клацаючи вимикачем

Її очам відкрилася простора спальня в кремових тонах, залита м'яким світлом вбудованих LED-світильників.

Велике двоспальне ліжко з низьким узголів'ям стояло біля вікна, закритого важкими білими гардинами. З обох боків розміщувалися невеличкі тумбочки з кубічними лампами. В іншому кутку кімнати стояв мінімалістичний письмовий стіл зі скляною поверхнею і вбудована шафа з напівпрозорими дверцятами.

Аріл обережно поставив сумку біля входу, кинувши на Мію короткий погляд, після чого попрямував назад до вітальні. Його кроки відлунювали у тиші напівпорожнього будинку.

— Ванна прямо по коридору й праворуч, — кинув через плече, його голос звучав м'яко, по домашньому. — Мий руки, а я тим часом придумаю, що нам приготувати на вечерю.

Мія повільно вийшла з кімнати й вирушила на пошуки ванної, її пальці легенько ковзали по прохолодній стіні коридору. Потрібні двері помітно виділялися на фоні інших — матове скло з ледь помітним візерунком надавало їм особливого вигляду. Дівчина м'яко натиснула на хромовану дверну ручку й увійшла всередину. Кімната миттєво наповнилася м'яким золотавим світлом автоматичних світильників, відбиваючись у численних дзеркальних поверхнях.

У повітрі витав ніжний аромат троянд із легкими нотками ванілі. Мія озирнулася й одразу знайшла джерело — невеличкий скляний освіжувач у кутку, який, схоже, теж реагував на рух. Мармурова стільниця виблискувала чистотою, а кран вигадливої форми здавався витвором мистецтва. Витираючи руки пухнастим білосніжним рушником, вона помітила маленьку зелену пляшечку в просторій душовій кабіні з прозорими стінками.

На етикетці було написано: «Холод ментолу — збадьорення з перших крапель. Для тих, хто звик брати максимум». Мія несвідомо відкрила кришечку й зробила глибокий вдих. Знайомий аромат наповнив легені, окутав усе тіло теплом. Її серце прискорило ритм — цей запах тепер асоціювався лише з ним.

— Вау, то я аж так зводжу тебе з розуму, — раптово пролунав за спиною голос Аріла, від якого шкірою пробігли мурашки.

Дівчина здригнулася й миттєво повернула ємність на місце, тремтячими руками збиваючи все з полички. Вона одразу ж схопилася й почала збирати предмети, що впали.

“Тільки б не помітив мою реакцію…” — розвернулась спиною, намагаючись приховати рум'янець, що заливав щоки.

Аріл присів поруч, м'яко торкнувшись її руки, й взявся допомагати. Мія відчула, як її тіло пронизав черговий електричний розряд. Їхні пальці зустрілися, коли обидва схопилися за один і той самий тюбик. Дівчина несвідомо повернула голову й завмерла, не в змозі відвести погляд від його очей, що здавалися темнішими, ніж зазвичай.

— Мені просто стало цікаво, ясно? — промовила вона, опустивши очі й затамувавши подих. — Я теж хочу мати гель із таким стійким запахом...

“Запахом, що не виходить з голови…” — майнула думка.

— Ну ні, це моя особиста візитівка, — хлопець усміхнувся, повертаючи на місце чергову пляшечку. — Ходімо на кухню, поїмо, а потім — відпочивати.

На вечерю в них була локшина швидкого приготування, знайдена в кухонній шафці. На щастя, непротермінована. Аріл поставив на стіл дві чашки з чаєм й присів навпроти Мії. Та навіть не дивилася на нього. Сиділа, опустивши очі, ліниво колупаючись виделкою в тарілці.

— Як довго ми тут будемо? — раптом запитала вона, дивлячись кудись в бік.

— Гадаю, що тижня вистачить, — замислено мовив хлопець. — А далі вже вирішимо. Я завтра зв'яжуся з друзями, дізнаюся, чи не приїжджав хтось із твоїх до гуртожитку.

— То може немає сенсу тут ховатися? — продовжила Мія, відчуваючи, як її щоки потихеньку наливаються теплом.

— Варто дати твоєму батькові хоча б трохи охолонути, — впевнено відповів Аріл. — А потім спробуєш з ним поговорити, якщо захочеш. Телефоном.

Хлопець м’яко торкнувся її руки пальцями.

— Ти мене боїшся? — запитав він.

— Ні, — Мія надула губи. — Просто не люблю бути в гостях.

Подальша розмова не клеїлася. Закінчивши з вечерею, вони розійшлися по кімнатах. Мія втомлено плюхнулася на ліжко й нарешті взялася переглядати повідомлення.