15.

— А чи можете ви назватися? — запитав Аріл, схиливши голову набік і пильно вдивляючись в обличчя незнайомця.

Мія інстинктивно вчепилася в його руку, відчуваючи, як німіють пальці. Очікуючи гіршого, вона затамувала подих. Уява знову малювала найгірші картини. Певно, батько вже подав заяву про її викрадення. Зараз Аріла посадять, а саму Мію силою повернуть додому й там уже таки видадуть заміж за ненависного їй Еміля. А він точно не пробачить цю втечу, самолюбство чоловіка не витримає такої образи.

— Головний інспектор округу, Ладд Стюарт, — в руках чоловіка блиснуло посвідчення.

Він із такою швидкістю відкрив і закрив його, що побачити, що там усередині, було неможливо. Тонкі губи інспектора склалися у ледь помітну посмішку.

— Можу? — Аріл кивнув на книжечку, зберігаючи цілковитий спокій.

Його голос не видавав жодного хвилювання, хоча пальці, які стискали руку дівчини, ледь помітно напружилися.

Мії аж заздрісно стало від того, як чудово цей хлопець уміє контролювати себе. Її власне серце, здавалося, от-от вистрибне з грудей.

— Так, — Ладд неохоче простягнув Арілові посвідчення.

Той узяв до рук невеличку книжечку й розгорнув її, уважно вивчаючи кожну деталь документу.

— Головний інспектор округу Делметія? — хлопець із явним подивом глянув на інспектора, підвівши одну брову. — Якщо мені не зраджує пам'ять, це десь кілометрів сорок звідси.

— Ви можете просто показати мені ваші документи? — той уже помітно втрачав терпіння, його бліде обличчя почало вкриватися червоними плямами.

— З якою метою? — співрозмовник і не думав здаватися.

— Я розслідую справу викрадача-іноземця, — крізь зуби процідив Ладд, машинально поправляючи комірець сорочки.

На цих словах Мія злегка здригнулася, відчуваючи, як спиною пробіг холодок.

— Більше подробиць надати не можу, — додав інспектор, постукуючи пальцями по пластиковій течці, яку тримав під пахвою.

— Ну, а ми нікого не викрадали. І я теж не можу повідомити більше подробиць, — спокійно відповів Аріл, легка посмішка торкнулася його губ. — Якщо у вас є додаткові запитання, викликайте місцевих інспекторів.

— Добре, ви вільні, — буркнув собі під ніс Ладд, несильно стискаючи кулаки.

Його бліде обличчя з тонкими губами викривилося в гримасі невдоволення.

— Гарного дня, — кинув йому хлопець, прямуючи далі.

Щойно вони відійшли на достатню відстань, його супутниця гучно видихнула. Плечі дівчини, які до цього були неприродно підняті, опустилися, а міцно стиснуті кулачки розтиснулися.

— Злякалася? — запитав Аріл, ледь помітно посміхаючись куточками губ.

Його темні очі уважно вивчали обличчя дівчини.

— Не те слово, — тремтячим голосом відповіла Мія, проводячи тремтячою рукою по волоссю. — Я думала, що він зараз потягне нас у відділок через твою зухвалість.

— Він не має на це права. І це було зрозуміло одразу, коли він не назвався й неохоче показав посвідчення, — парирував Аріл, поправляючи сумку на плечі.

— Я думаю, що простіше було б просто показати йому документи, і він би відчепився, — пирхнула дівчина, схрестивши руки на грудях.

— Не відчепився б. Придумав би щось іще. І тоді б ми точно опинилися з тобою у відділку, — пояснив хлопець, озираючись через плече, щоб переконатися, що за ними ніхто не стежить.

— Ти прямо досвідчений у таких ситуаціях, — Мія звузила очі, спостерігаючи за його спокійними рухами. — Займаєшся чимось незаконним?

— Ага, витягую впертих дівчат зі складних життєвих ситуацій, — посміхнувся Аріл, і в його очах заграли веселі іскорки.

Його співрозмовниця тільки очі закотила, але куточки її губ мимоволі піднялися в легкій посмішці.

— Добре, давай не будемо сваритися, — хлопець простягнув їй руку, його погляд став м'якшим. — Ходімо, бо зараз запізнимося на літак через нього.

Мія опустила очі, але взяла його за руку. Легкий імпульс миттєво пронизав усе тіло. Вона ніколи раніше не почувалася в такій безпеці, як із ним. І, чесно кажучи, дівчину це трохи лякало.

Щойно вони увійшли до аеропорту, Аріл швидким поглядом роздивився навколо. Велика зала була заповнена людьми, що метушилися зі своїми валізами та сумками. Нічого підозрілого.

— Не бачиш нікого зі своєї родини? — про всяк випадок запитав він.

— Ні, — Мія обережно ковзала поглядом по людях, завмираючи щоразу, коли бачила якусь схожу постать. Її серце прискорено билося, а долоні почали пітніти від хвилювання. — Досі не віриться, що ми втекли...

Аріл знайшов очима квиткові каси й попрямував туди, легко обминаючи групу туристів з величезними валізами. Черги не було, тож він підійшов до однієї з вільних кас, де сиділа молода жінка з акуратно зібраним у хвіст волоссям.

— Добрий день, — мовив своїм оксамитовим голосом, легко спираючись на стійку. — Коли найближчий рейс до Кейрнару?

— Добрий день, — працівниця окинула його уважним поглядом, ненадовго затримуючись на обличчі. — Секунду, зараз перевірю.

Вона опустила очі, щось вистукуючи на клавіатурі тонкими пальцями з яскравим манікюром, після чого втупилася в екран, легко прикусивши нижню губу.