13.

Сонце проникало до кімнати крізь невеличку щілину в гардинах, розсипаючи золотисте мереживо світла по стінах. Мія розплющила очі й одразу ж примружилась від яскравого промінчика, що ніжно торкнувся її обличчя, немов ранковий поцілунок.

Спочатку вона була трохи здезорієнтована, не розуміючи, де знаходиться, але раптова хвиля спогадів миттєво розставила все на свої місця, наповнюючи серце теплом.

Мія повернула голову і побачила поруч із собою Аріла. Хлопець мирно спав, а його рука ніжно обіймала її плече, створюючи відчуття захищеності та спокою. Груди юнака мірно здіймалися в такт диханню, а на обличчі застигла легка усмішка, ніби йому снилося щось приємне. На них, ризикуючи впасти на підлогу, лежав телефон. Після короткої розмови вони повернулися до перегляду фільму. І, схоже, настільки захопилися, що так і заснули.

Серце миттєво пришвидшило ритм, розливаючи приємне тепло по всьому тілу. Дівчина обережно посунулася вбік, намагаючись вивільнитись з обіймів, але це виявилося не так просто. Десь у глибині душі вона спіймала себе на думці, що їй подобається ця близькість, відчуття його дихання на своїй шкірі, тепло тіла поруч. Кінчики пальців легенько торкнулися руки хлопця. Але чи був такої ж думки сам Аріл?

Мія все ж таки вивільнилась з обіймів і підвелася з канапи. Вона швиденько прослизнула до ванної кімнати, де перевдягнулася в дорожній одяг. Одягнула легку спортивну кофту просто поверх футболки, в якій спала, і яка була просякнута запахом хлопця — запахом, у якому вона тонула.

Їх більше не розділяла стіна байдужості. Та чи готові вони впустити одне одного ближче, ніж будь-хто до цього?

— Так швидко тікаєш? — пролунав за спиною голос Аріла, коли дівчина розчісувала своє густе темно-каштанове волосся. Вона вловила у дзеркалі його погляд — теплий і пронизливий одночасно.

— Мені поки нікуди тікати, — Мія усміхнулася, відчуваючи, як щоки починають палати. — Без тебе. — Вона обернулася і на мить їхні погляди зустрілися, створюючи невидимий зв'язок, від якого тілом пробіглися приємні мурашки. — Зачекай хвилинку, зараз звільню кімнату.

Вона закінчила з зачіскою й вийшла. Аріл провів її поглядом, його усмішка поширшала.

— Вирішила залишити її собі? — запитав він, киваючи на кінчик футболки, що виглядав з-під кофти. — Якщо що, я не проти.

— Припини наді мною знущатися, — Мія відчула, як її щоки заливаються рум'янцем, а серце вчергове прискорює свій ритм.

Дівчина точно не хотіла, щоб Аріл так швидко дізнався про її миттєву слабкість і про те, як солодко їй було відчувати на собі футболку, просякнуту його запахом.

— Просто моя футболка забруднилася, — мовила вона, а голос зривався від хвилювання.

“Точно не повірить…”

— Ага, — хлопець спіймав її погляд у дзеркалі й підморгнув. — До речі, ти така гарна, коли спиш.

— Ти теж, — кинула Мія, відчуваючи, як тіло зраджує її, реагуючи на його коментарі. — Тому що хоч тоді мовчиш.

Вона трохи нервовим рухом зачинила двері, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Якби він тільки знав, яких зусиль коштувало Мії не обернутися і не зустрітися з його поглядом ще раз.

«Інколи він мене дратує... Хоча, чому інколи?» — дівчина сердито стиснула губи, намагаючись приховати тремтіння. — «І на що я розраховувала? »

Аріл вийшов із кімнати хвилин за десять. На його обличчі світилася все та ж задоволена усмішка.

— Ходімо снідати? — запитав він, наче між ними й не було цієї словесної перепалки. — Голодна?

— Слона б з'їла, — Мія погладила свій живіт. — Останнім часом мій режим харчування трохи порушився.

Вони спустилися вниз і пройшли повз стійку адміністратора. Там сиділа та ж сама дівчина, що й учора — Пейдж, яка одразу випросталась і розтягнула губи в неприродно широкій усмішці.

— Доброго ранку, — привіталася вона, ковзаючи масним поглядом по торсу хлопця і повністю ігноруючи присутність Мії. — Як вам спалося? Матрац не надто жорсткий?

— Доброго ранку, нормально. Дякуємо, — машинально відповів Аріл, не помічаючи прихованого підтексту.

— А вашій сестрі? Чи зручна канапа? — продовжила адміністраторка, нарешті звертаючи увагу на Мію з ледь помітною зверхньою посмішкою.

Мія відчула, як хвиля злості накриває її з головою. До того ж вона ще й була голодна — вбивча комбінація. Дівчина стиснула кулаки й зробила крок уперед.

— Якщо що, то я ще тут. І взагалі-то я не його сестра, — промовила Мія, привітно усміхаючись. — І канапа виявилась... непотрібною. До речі, ви ж в курсі, що негарно спілкуватися в такій манері, правда? Я бачила, що у вашого готелю не надто добрі відгуки. Тепер зрозуміло, чому.

Пейдж стиснула губи, а шкіра на її обличчі, здавалося, побліднішала на кілька тонів.

— Ви ж не хочете, щоб додався ще один? — знущальницьким тоном продовжила Мія.

— Вибачте, — адміністраторка опустила очі й знітилася ще більше. — До речі, на вас чекає сніданок… За рахунок готелю, звісно.

Дівчина взяла Аріла за руку й потягнула його до їдальні. Щойно вони увійшли всередину і вмостилися за столиком, хлопець пирснув зі сміху.

— Ти така власниця, — захоплено мовив він, ковзаючи поглядом по її обличчю.