10.

— Мені чомусь здається, що ми зараз увійдемо до готелю, а там за стійкою адміністратора стоятиме Еміль, з тією своєю самовдоволеною посмішкою, — тихо мовила Мія, обхопивши руками плечі, ніби захищаючись від прохолодного вечірнього вітру.

Їй дуже хотілося, щоб ця фраза прозвучала весело, але вона лише передавала її внутрішню тривогу.

— Йому доведеться поселити нас у найкращий номер, з видом на місто і спа, — усміхнувся Аріл, ніжно взявши дівчину за руку.

Його теплі пальці переплелися з її, даруючи відчуття безпеки.

— Не хвилюйся, я не думаю, що вони скоро дізнаються, що ми вже покинули країну. Ми вільні, Міє.

— Сподіваюся, — Мія втомлено поклала йому голову на плече, вдихаючи знайомий аромат ментолу й дивуючись, звідки той взявся.

Вони стояли на невеличкій площі з того боку кордону. Позаду — митний термінал, сірий та безликий, як і всі їхні страхи, що залишилися там. Попереду — одноманітні будівлі, що здіймалися в небі, яке поступово забарвлювалося у ніжно-помаранчевий колір заходу сонця.

— Давай глянемо, де тут найближчий готель, доки ще добиває зв'язок з Арксу, — хлопець порився в сумці й витягнув звідти телефон Мії, який не так давно забрав у Еміля. — Повертаю власниці.

— Слухай, а я про нього вже й забула! — дівчина здивовано сплеснула в долоні, а її обличчя осяяла щира усмішка, перша за багато днів. — Думала, що вже нескоро побачу свій телефончик.

Мія підключилася до інтернету. Сигнал тут ловив напрочуд чудово. Екран телефона м'яко освітлював її обличчя в сутінках, що повільно огортали місто. Як виявилося, в околиці майже не було вільних готелів. Після кількох хвилин пошуку вибір втікачів упав на найближчий готель із романтичною назвою «Серце вечора» — назва, що здавалася символічною для їхньої втечі.

— Тільки дивися сам, — дівчина простягнула Арілові телефон, їхні пальці на мить зустрілися, викликаючи хвилю тепла, що розлилася по тілу. — Я досить погано орієнтуюся на місцевості, завжди губилася навіть у знайомих місцях.

— Немає питань, — він узяв пристрій до рук, кілька секунд вивчаючи мапу.

Впевнено кивнувши, хлопець попрямував уперед, випромінюючи рішучість, яка ось вже деякий час так захоплювала Мію.

— Дивись, зараз переходимо площу і завертаємо на он ту вулицю, де фіолетова вивіска, — Аріл жестами показав приблизний керунок. — Далі прямо до найпершого повороту ліворуч.

— Складно, — Мія легко усміхнулася. — Веди.

Вони взялися за руки, переплівши пальці так міцно, ніби боялися втратити одне одного в цьому незнайомому місті. Їхні кроки зливалися в один ритм, підкреслений почуттями. Незабаром солодка парочка вже стояла перед триповерховою будівлею з великими вікнами, за якими мерехтіло тепле золотаве світло, обіцяючи прихисток і спокій.

— До речі, я можу заплатити карткою, — запропонувала дівчина, нервово перебираючи пасмо волосся, що вибилося з зачіски. — У мене є власні кошти, трохи підробила на фрілансі. Хочу хоч чимось допомогти.

— Не треба, — ніжно відповів Аріл, дбайливо прибираючи неслухняне пасмо за вухо. — Арт залишив нам готівку саме для таких випадків. Твій батько може запитати в банку про останні транзакції і знайти нас. Ми не можемо так ризикувати.

— Гадаєш, йому нададуть таку інформацію? — Мія округлила очі, в них знову з’явився відблиск тривоги.

— Це цілком можливо, — Аріл сумно зітхнув. — У мене була така ситуація з моїм батьком рік тому. Не хочу, щоб історія повторилася, особливо коли ми вже так багато пройшли.

— Ніякої конфіденційності... — прошепотіла дівчина, притулившись до його плеча, наче шукаючи захисту від невидимої загрози, котру представляла її власна родина.

Автоматичні двері розсунулися в сторони, привітно запрошуючи всередину. Втікачі зробили кілька кроків і опинилися в просторому холі, оформленому в теплих бронзових тонах. Біля дальньої стіни розташувалася стійка адміністратора, куди вони й попрямували.

— Добрий вечір, — привітався Аріл міжнародною мовою. — Нам потрібен номер на двох. Чи є ще вільні?

— Добрий вечір, — працівниця рецепції окинула хлопця оцінюючим поглядом і легко закусила губу, викликавши у Мії справжню хвилю ревнощів. — Зараз перевірю.

Дівчині раптом страшенно закортіло вчепитися тій в обличчя й вирвати ці несправжні вії, котрими адміністраторка кліпала, мов невинне оленятко. Насилу себе стримала.

Пальці з довжелезними кігтиками ритмічно застукали по клавіатурі. Аріл повернувся до Мії і м'яко усміхнувся. Його рука ковзнула на талію дівчини і лагідно притиснула її до себе, заспокоюючи.

— Залишився тільки один двомісний номер, — працівниця нахилилася через стійку й чомусь кинула дивний погляд на Мію. Та прочитала на нагрудному бейджі її ім'я — Пейдж. — Але в ньому лише одне ліжко.

— Може, у вас є якесь додаткове розкладне? — одразу ж запитала Мія. — Одне ліжко нам не підходить.

— У нас є ще один вільний одномісний номер, — губи Пейдж розпливлися в задоволеній усмішці. — Можу поселити вас окремо.

Дівчина замовкла, не знаючи, що відповісти, а її щоки вже палали легким рум'янцем.

— Чи можемо ми подивитися на номер? — втомлено запитав Аріл.