1.

Ніла уважно подивилася на Еміля, відчуваючи, як по спині пробігає холодок. Спочатку дівчині навіть здалося, що їй почулося, що це лише жахливий сон, який зараз розвіється.

— Як потонули? — запитала вона, із викликом дивлячись на чоловіка, відчуваючи, як серце починає гупати в грудях. — Еміле, це зовсім не смішно.

— Доню, сядь, — різко втрутився батько, його голос тремтів від стримуваного гніву. — Зараз не до жартів. Автомобіль, у якому була твоя зрадниця-сестра і той хлопець з Ландасу, звалився з моста у воду. Не впорався з керуванням.

— Та він точно був під чимось, — Еміль нервово махнув рукою, його обличчя перекосилося від люті. — Я зробив усе, що міг, але не наздогнав їх.

— Я не розумію, чому ми тут просто сидимо! — Неоніла підскочила з місця, гнівно оглядаючи присутніх, її очі наповнилися сльозами відчаю. — Треба їх шукати! Вони можуть бути живі!

Джессіка, яка сиділа трохи віддалік і байдуже пиляла нігті, ніби ніщо її не турбувало, повільно підвела очі й окинула сестру глузливим поглядом.

— Доню, — Рональд процідив слова крізь зуби, намагаючись тримати себе в руках, але жилка на його скроні напружено пульсувала, — не смій втручатися у серйозні чоловічі справи. Я вже відправив на місце найкращих водолазів.

— А може ти хотіла, щоб я сам стрибав у воду? — Еміль скривився в зневажливій посмішці, його очі блиснули холодним вогнем. — Я, до твого відома, плавати не вмію і навіть якби вмів...

— Де саме це сталося? — Ніла відчула, як її голос зривається, а в горлі застряг болісний клубок. — Я мушу їхати туди негайно! Невже вам справді байдуже?

— Неоніло! — батько різко вдарив кулаком по столу так, що чашки підстрибнули. — Ти залишаєшся тут, і це не обговорюється! Ще одне слово — і ти повертаєшся додому!

Напружену тишу розрізав пронизливий дзвінок телефону. Рональд кинув на доньку важкий погляд і стрімко вийшов із кімнати.

— Де це трапилося? Відповідай зараз же! — Ніла підлетіла до Еміля, вчепившись пальцями в його піджак, її очі палали відчайдушною рішучістю.

— Ти навіть гірша за Мію, — процідив той, брутально відштовхуючи її руки і демонстративно розправляючи зім'ятий одяг. — Така ж дика і нестерпна.

— Гаразд, — Ніла випросталася, витираючи тремтячою рукою сльози, що мимоволі виступили на очах. — Сама знайду. Хтось у цьому місті має совість і серце, на відміну від вас.

Але піти чоловік їй не дав. Він блискавично опинився поруч і підхопив Нілу, грубо й різко закидаючи її собі на плече, наче мішок з піском, одночасно зашипівши від болю. Десь позаду пролунав дзвінкий, майже тріумфальний сміх Джессіки, що різонув по нервах гострим лезом.

— Негайно відпусти мене! — дівчина щосили замолотила кулаками по його спині, відчуваючи, як вибухає від безсилля та приниження. — Постав на місце, чуєш! Я не твоя річ!

— Чула, що батько сказав? — процідив Еміль крижаним тоном, міцніше стискаючи її ноги. — Якщо не заспокоїшся — то поїдеш додому. Виконую, — додав він із такою отруйною глузливістю, що Ніла відчула, як усередині все скипає від гніву.

Щойно вони опинилися на вулиці, де прохолодне повітря обпалило розчервоніле обличчя Ніли, чоловік нарешті поставив її на землю. Ноги підкосилися від несподіванки, але дівчина швидко отямилася. Відчуваючи, як у грудях клекоче лють, вона з усієї сили штовхнула Еміля, встигнувши помітити миттєве здивування на його обличчі. Від уваги дівчини не приховалося те, як він скривився й стиснув зуби, наче від болю.

— Краще не дратуй мене, дівчинко, — в очах Еміля загорілися хижі вогні, а голос перетворився на зловісне шипіння.

Він повільно підійшов до неї, зменшуючи відстань між ними до неприємного мінімуму.

— Я знаю, що ти звикла до того, що тобі все сходить з рук. Що ти, як маленька принцеса, завжди отримуєш те, чого забажаєш, — його губи скривилися в моторошній посмішці. — Але не в моєму випадку. Батько не завжди зможе тебе захистити. Ходімо.

Дівчина відчула, як від його погляду спиною пробігли мурашки й перехопило подих. Повітря навколо них раптом стало густим і важким, немов наелектризованим. Вперше в житті їй стало по-справжньому лячно поруч із цим чоловіком. Не просто некомфортно чи неприємно, а саме смертельно страшно, ніби вона опинилася віч-на-віч із хижаком, який вичікує момент для стрибка.

— А де твоя автівка? — обережно запитала Ніла, намагаючись говорити спокійно, коли Еміль, не зводячи з неї пронизливого погляду, підійшов до чорного седана з тонованими вікнами.

Її мозок гарячково шукав вихід, аналізуючи кожну деталь, що могла здатися підозрілою. Еміль завжди віддавав перевагу габаритному чорному джипу.

— На місці залишилася, — нервово кинув той, його пальці барабанили по даху машини в якомусь химерному ритмі.

Він різко смикнув передні дверцята, і вони відчинилися з тихим, але зловісним скрипом.

— Сідай, забагато питань ставиш, — в голосі чоловіка відчувалася прихована погроза, а очі на мить ковзнули кудись убік, немов перевіряючи, чи ніхто не спостерігає за ними.

Ніла повільно сіла в автомобіль, її серце калатало від страху. Седан плавно рушив з місця, і вони поринули в напружену тишу. Розглядаючи Еміля краєм ока, вона раптом помітила темно-фіолетовий синець біля його ключиці, що виднівся з-під комірця сорочки. Тривожна здогадка блискавкою пронизала її свідомість. Чоловік, відчувши на собі її пильний погляд, різко повернув голову.

— Чекай, ти що... — Ніла затнулася, слова застрягли в горлі, а очі розширилися від жаху. — Ти навмисно врізався в них своїм джипом?