Розділ 13

Аня 

Лежу на ліжку, роздумую про усі події за усі дні, з голови не виходить ні Богдан, ні Тимур. Найбільше зараз мене турбує їхня розмова: чи спокійно вони це вирішать. Раптом у телефоні почулися гудки, підіймаю слухавку.

— Так, Богдане, слухаю!

— Аню, ми можемо зустрітися біля парку?

Його голос був схожий на хрип, я занепокоїлась.

— З тобою усе добре?

— Так, просто прийди, будь ласка.

Не гаючи ні хвилини, я пішла до назначеного місця. Прийшовши до місця, бачу Богдана на лавці і сідаю поруч.

— Щось сталося? Ти якийсь знервований.

Я оглядаю його з ніг до голови. Він опускає погляд. Нічні ліхтарі падали йому на обличчя. Хлопець ховає погляд, а після тихо вимовляє:

— Я розмовляв з Тимуром, сказав йому, щоб він залишив тебе в спокої, але він не бажає відступати.

Від почутого не знаю, що навіть сказати. Як мене дістав цей Розумовський, він наче навмисно це робить. Клянусь, якщо колись я дізнаюсь справжню причину такої його поведінки, я своїми руками придушу його.

— Що він робив? Погрожував тобі?

— Гірше, Аню, він ледве не зламав мені руку.

В мить мої очі спіймали шок, я дивилася на Богдана, не відриваючи очей, від його тремтячого тіла.

— Я... як не зламав? Він бився з тобою? — пролунав мій хриплий голос.

— Бився я, але я зробив це, щоб захистити тебе. Він виглядав занадто спокійно, і це дратувало мене.

Я в шоці від почутого. Не дивлячись на те, що Тимур, по його словам, виглядав спокійно, Богдан вирішив додати собі додаткових проблем.

— Богдан, ти розумієш, що це нерозумно? Ну як ти міг наважитися замахнутися на людину, яку ти бачиш тільки на роботі, тим паче на твого і мого колишнього боса? Ти хоч розумієш, що він може спокійно написати на тебе заяву? Що ти без причини напав на нього з кулаками, хоча Розумовський занадто багатий, щоб витрачати час на такого, як ти.

Богдан надув щоки, на його обличчі з'явилось невдоволення.

— А що я мав робити? Струнко стояти і підхоплювати його сарказм?

— Ти мав вийти з цього конфлікту як чоловік, а не як побита кішка, яка дзвонить мені вночі і вимагає прийти.

Вмить хлопець починає злитися, його очі палають вогнем.

— Я для тебе побита кішка? Я намагався допомогти тобі, а ти говориш, що я не мав нападати на нього. Я звик вирішувати проблему кулаками, а не словами.

Хлопець підвищює на мене тон, мені стає гидко від нього, він шукає собі виправдання.

— Знаєш, Розумовський з цього конфлікту вийшов гідно, хоч він і заламав тебе, але він хоча б розумно вчинив.

Богдан дивиться в мої очі, які наповнені шоком, нерухомо, а після просто йде, промовляючи:

— Ну і йди до біса, зі своїм Тимуром.

Він йде, не обертаючись, мені навіть не шкода, він лише створює мені проблеми, а не вирішує їх.

На наступний день я прокинулась в'ялою, у мене боліло горло і був закладен ніс.

— Тільки не це, Аню...

Я захворіла, тому, не гаючи часу, поїхала в аптеку за потрібними ліками. Виходжу з аптеки, з таблетками в руках, по тілу пробігається холод, а вдихати повітря вдається важко, я відчуваю, що я ось-ось впаду. Однак не встигаю я навіть зігнути коліна, як відчуваю, як мене підхопили сильні чоловічі руки.