Розділ 12

Тимур 

Працюю в офісі, я був повністю занурений в роботу, я намагався повернути собі себе і не втрачати свою гідність і самоконтроль через Аню, вона занадто добре діє на мене, тому я вирішив поки не турбувати її, а дати час заспокоїтись. 

Сиджу на кріслі, дивлячись на папери, аж раптом в двері постукали, це була Каміла, вона тримала у руках чорну папку.

— Тимуре Сергійовичу, у мене для вас важлива новина, це стосується вашого робітника Богдана, — мовила вона, зачинивши за собою двері.

Я одразу напружився. — Що за така новина, Каміло?

Вона поклала папку, яку тримала в руках, мені на стіл.

— Сьогодні Богдан написав заяву на звільнення, він сказав, що не хоче більше працювати на вашій роботі.

Беру папку до рук і відкриваю, читаючи його заяву, я стис губи, читаючи кожне речення. Якщо він написав цю заяву, отже причина не була в роботі, а  Ані, я помічав, що він задивляється на неї. Починаю злитись, в грудях усе палає, а пальці ховаються в кулаки.

— Він щось ще говорив? — тяжко запитую я, легко стискаючи папірець.

— Так, Тимуре Сергійовичу, Богдан хоче з вами поговорити, тому він сказав, що коли ваш робочий день закінчиться, він чекатиме вас біля вашого офісу.

Я хмикнув, ну що ж, якщо так бажає витрачати на мене свій час, я не буду відмовлятись, однак що б він не сказав мені, Аню я не залишу. Мені й не страшні урагани, щоб тримати її поруч.

Після робочого дня підходжу до вікна, Богдан вже впевнено стоїть на вулиці, чекаючи, поки я вийду. Легко сміюсь і впевнено виходжу до нього, одразу зустрічаю його невдоволений погляд, він стоїть, заховавши руки за спину. Він тяжкими кроками наближається до мене.

— Що таке, Богдане? У чому справа? Я підписав папери на твоє звільнення, що тобі ще потрібно? —стараюсь виглядати розлюченим, наче я не розумію, для чого ми зараз стоїмо тут і дивимось одне на одного, наче розлючені бики.

Богдан саркастично сміється, відводячи погляд, а після різко змінює емоцію.

— Слухай, не прикидайся, що не знаєш, чому я прийшов сюди, щоб поговорити за Аню, для чого ти влаштовуєш цю виставу? Вона про все мені розказала, що ти вночі притис її, казавши всяку непристойність.

Я, всміхаючись, опускаючи погляд.

— А що тут такого? Вирішив навідати свою колишню робітницю.

— Саме в такому вигляді увечері? Ти хоч знаєш, як вона тебе злякалась? Через тебе вона спокійно працювати не може, залиш її в спокої!

Він підвищує тон, підходячи до мене. Дивиться прямо в очі. 

— Те, що вона злякалась, це тільки її проблеми, мене це не турбує.

Намагаюся виглядати максимально холодним і байдужим перед ним, аж раптом Богдан міцно схопив мене за мій чорний піджак. 

— Не смій більше наближатися до неї, а інакше у тебе будуть великі проблеми, не думай, що я жартую, не на ту людину ти натрапив, Розумовський.

В грудях закипає злість, я з усієї сили відштовхую хлопця від себе, та хто він такий, щоб погрожувати мені?

— Твої зв'язки — це лише слова, я не збираюся боятися тебе, Богдане, йди краще знайти нову роботу, а не погрожуй мені.

Різко Богдан вибухає і кидається на мене з кулаками, але я швидко заламую його. Цей телепень виявився слабким, щоб нерозумно кидатися на чоловіка, який може однією рукою зламати йому хребет.

— Послухай, хлопче, я не хочу зламати твої тоненькі реберця, тому будь розумнішим, і не лізь не в своє діло, — зі сарказмом на язику відпускаю його.

Богдан тяжко дихає, а після кидає на мене свій невдоволений погляд. 

— Ти пошкодуєш про це, Розумовський!

Він йде, але вже не так впевнено, як стояв тут до цієї розмови, однак я зрозумів, що він усіма силами буде стояти за Анею, боюсь, що цей дурень також до неї небайдужий і має якісь почуття. Це він не на того натрапив,думав, що я послухаю його і відстану від Ані, але ні. Для мене вона має великий сенс, щоб так просто забути її.