Розділ 10

Тимур

Притискаю Аню, я не можу просто так залишити цю дівчину в спокої, а коли від своїх охоронців дізнався, що вона працює у цьому курятнику, взагалі розлютився. Мої хлопці стежили й за цим Богданом, який постійно крутиться біля неї, однак гадаю, прибрати його з мого шляху буде просто. 

Бо прямо зараз я дивлюся в її очі і не хочу відпускати, коли вона намагається пручатися. 

— Що ти тут робиш, Аню? Якого біса ти працюєш тут?

— А тобі яка різниця? Тобі повинно бути байдуже, я не повернусь на твою роботу, ніколи!

Вона говорить це так впевнено, що я майже повірив її словам.

— Я й не просив тебе повертатися!

— Тоді чому ти зараз не даєш мені піти?

— Тому що з тобою я ще не закінчив!

— Невже в тобі немає нічого хорошого, невже твої гроші повністю затьмарили твій розум, Тимуре? Чому ти не залишиш мене в спокої? Ти неначе камінь на моїй душі, відпусти мене.

Вона починає плакати і бити мене в груди. Вмить я наче прийшов до тями, напевно, я дуже злякав її. В її очах я бачив страх. Різко відпускаю, відсторонюючись від неї. Вона одразу йде, не обертаючись. Стою нерухомо, спостерігаючи, як її силует зникає з мого поля зору, вона, напевно, вже зрозуміла, що я не збираюсь відставати.

Повертаюся додому і одразу телефоную своєму охоронцю Миколі.

— Микола, тихо стеж за Анею, однак роби усе можливе, щоб це не нашкодило їй.

— Я зрозумів, Тимуре Сергійовичу, зроблю все, як ви наказали.

Сідаю на диван, думки накрили мене, згадуючи своє травматичне минуле. Я не пам'ятаю своїх батьків, усе дитинство я жив зі своїм дядьком Антоном Леонідовичем. Скажу відкрито: цей бізнес, який я зараз тримаю, належить йому, після його смерті я отримав його спадок. Усе дитинство я бачив його жорстокість, яка в деяких випадках була спрямована на мене, тому я виріс з відчуттям, що, якщо ти жорстокий, — усе буде так, як ти захочеш. Мене так виховали, я виріс у стінах жорстокості і страху свого дядька, який за будь-яку провину міг побити мене або дати підзатильника.

Я не знав, що таке любов матері, ніжні слова або обійми, тому брав усе через грубість, силу чи тиск. Я бачу, що Аня не стане моєю, якщо я й надалі буду таким, але як відкритись, як зізнатись, що я закоханий в неї, коли мене не вчили бути слабким, не вчили відкриватись? 

Так, іноді я злий, грубий з нею. Але моя душа бажає геть іншого, я хочу лежати з нею на ліжку, обіймати, притискати до себе, любити так ніжно, щоб у неї перехоплювало подих від мого кохання. Коли ми вперше зустрілись, тоді, коли вона так кумедно впала на мене, проливши цю кляту каву. А її очі, як вони з шоком бігали по моїй облитій сорочці. Зі мною ніколи такого не траплялось.

Але як зробити її своєю, коли вона ледь не боїться мене? Мені потрібно більше часу, щоб зробити такий великий крок і відкрити їй свою душу. Я покажу їй жалюгідність усіх хлопців, з якими вона була знайома до мене, одного разу вона буде моєю дівчинкою.