Розділ 8

Тимур

Яке нахабне дівчисько, від її відмови по тілу пробіг ток. Вона посміла відмовити, а для мене — це наче з’їсти щось огидне, також гірко і неочікувано. Підіймаюся з крісла, від гніву міцно стискаю своє волосся на потилиці. Ходжу з одного кутка в інший, не можу зрозуміти, що зі мною. Я міг просто викинути її з моєї роботи, проте не зміг. Я не кохаю її, але й відпускати не хочу. Вона занадто недосяжна, щоб так просто відпускати її. 

І так я навмисно завалив її цими клятими паперами, щоб вона прийшла, запитала, що відбувається. Я думав, що це буде так просто, але мій план зруйнувався.

Підходжу до вікна і бачу її. Вона стоїть з якимось чоловіком, який також працює на моїй роботі. Вони щось обговорюють, напевне вона зараз не емоціях, авжеж. Бо не кожен бос буде вимагати з тебе лише одне побачення. Раптовий стук у двері відставив мої думки. На порозі я побачив Камілу, зараз я не дуже хотів її бачити.

— Тобі чого? — беземоційно запитав я.

Вона зайшла до кабінету, зачинивши за собою двері.

— Вам вдалося спокійно поговорити з Анею? — питає вона, не зводячи з мене погляд.

— Ні, наш план провалився, Каміло. І у всьому винна ти. Я тобі лише казав давати їй папери, а не бити по обличчю. Тепер вона налаштована серйозно піти з моєї роботи, хоча я її не звільнював. Сказав, що на її місці працюєш ти.

Каміла відвела погляд, глибоко вдихнувши повітря.

— Можливо, це і на краще. Вона все одно не зможе тут працювати спокійно, забагато пліток тут про неї ходять.

— Які плітки? — я застиг на її обличчі.

Різко вона заметушилась, почала нервувати.

— Тобто... я мала на увазі, що вона занадто неосвідчена, щоб працювати тут.

— Ти що, замість того, щоб працювати, лізеш до цієї дівчини?

Вирішив загнати її у глухий кут, щось останнім часом вона забагато узяла на свої плечі.

— Тимуре Сергійовичу, ви мене вже достатньо насварили за наш скандал з нею. Думаю, вам не варто більше повертатися до цієї теми.

— Я буду повертатися до того, до чого хочу, і краще тобі притримати свого язика на роботі.

Дівчина опускає погляд.

— Щоб я більше не чув, що ти когось зачіпаєш. Якщо знадобиться — прийдеш, а зараз повертайся до роботи.

Вона залишає мене наодинці. Думки знову крутяться навколо Ані, навколо її очей. Не витримую і вирішую поїхати до спортзалу, щоб забути за все. 

— Вона не єдина на світі, Тимуре. Якщо не буде її — буде інша.

Беру машину і їду на місце, намагаюся зосередитись на дорозі, відкинувши думки про це дівча. Перевдягнувшись, йду та беру одразу 80 кг і з легкістю підіймаю, роблю десять підйомів. Щось давненько мої м’язи не відчували навантажень. Я займався так, наче в моїх грудях билися чорти, уявляючи, як Аня йде на побачення з іншим. У грудях закипає злість. Навіть спортзал став для мене місцем, де я виприскую свій гнів, щоб довести собі, що навіть після її відмови я залишаюсь кращим. 

Увечері я повернувся додому ніякий. Майже три години у спортзалі забрали у мене всю енергію і силу. Швидко приймаю душ, щоб хоч трохи розслабитись. Я навіть нічого не їв, а одразу ліг спати — втома узяла верх. Однак навіть уві сні я бачу її.

Вона стоїть у темному приміщенні, у вишуканій довгій сукні з великим розрізом біля ноги. Я наче намагаюся привернути її увагу, однак вона наче не бачить мене, наче я просто тінь у її баченні. А після вона немов туман зникає, залишаючи після себе порожнечу. І в цей момент я не хотів, щоб вона йшла. Я хотів чогось більшого від цієї дівчини, не просто її тіла — я хотів її душу, її погляд, її всю.