Розділ 6

Як завжди повертаюся додому і щільно зачиняю двері, сідаю на стілець, розв'язуючи шнурки на кросівках, стомлена прямую на кухню. Не наважуюсь дзвонити Лізі, впевнена, що знову буде сватати мене з цим нахабою, з яким ми ледь не воюємо. Дістаю з кишені своїх джинсів телефон, та навіть не знаю, кому подзвонити. В останню мить згадую про Богдана, набираю його номер, як добре, що він одразу узяв слухавку. — Привіт, щось сталося? — одразу запитав він. — Привіт, так, можеш, будь ласка, прийти? Ми домовилися, що він прийде, і, так як він живе зовсім недалеко від мене, ми сиділи з ним на кухні вже через п'ятнадцять хвилин. — Чому ти так пізно подзвонила мені, Аню?  Він сидить навпроти мене, не зводячи очей, біля нього стоїть гаряча чашка кави, яку я швидко зробила, щоб не зустрічати його з порожніми руками. Я стисла губи, не знаю, як йому усе розповісти, щоб він зрозумів мене. — Просто у мене робота наче на іголках, навіть не знаю, як здихатися пронизливого погляду Тимура Сергійовича. 

На його обличчі з’явився здивований погляд, він наче не зрозумів, про що я говорю. — А як він відноситься до цього? — Здається, йому подобається ця гра між нами, проте я не маю наміру піддаватися йому. Богдан тяжко зітхнув, схрестивши руки на грудях. — І що ти хочеш робити далі? — вмить запитав він. Я відвела погляд убік, наче там була моя відповідь, а після поглянула на нього. — Не знаю. Звільнитися я не можу, тому що це єдине місце, де добре платять, але мені також важко, коли він дає мені подвійну роботу через мою необережність з кавою. Богдан декілька секунд просто мовчить, чухає потилицю. — Якщо тобі це не подобається, я можу поговорити з ним, і, якщо він не вгамується, я допоможу тобі знайти роботу. Вмить в моїх очах б'ються іскри, як добре, що я поговорила з ним про це, звичайно, я погодилась на його пропозицію.

Наступного дня я збиралася на роботу, підходжу до закладу разом з Богданом, аж раптом мене зупиняє охоронець, що стояв біля дверей. — Стійте! Вам сюди більше не можна, Аню. Різко по тілу пробігається шок, моє серце починає гучно стукотіти, а слина в роті раптово зникла. Я перевела погляд на Богдана, який, тримаючи каву в руках, не зрозумів, що відбувається. — П-почекайте, як не можна? Що відбувається? Я з шоком дивлюся на охоронця, мій тон вимагав негайно усе пояснити. — Тимур Сергійович написав вам заяву на звільнення, причиною звільнення стало ваше пасивне ставлення до роботи. Стою вкопана, мало того, що я й так роблю усе, цей телепень вирішив несправедливо викинути мене з його роботи. В моїх очах б'ються чорти, а руки стискаються в кулаки. — Я нікуди звідси не піду, поки Тимур Сергійович не пояснить мені усе наодинці! Я вперто стою на своєму, охоронець, закочуючи очі, попрямував доповісти босу про мій прихід. Через десять хвилин він повертається і дозволяє поговорити з босом, сказавши, що він чекає мене у своєму кабінеті. Вперто йду по довгому коридору, в душі вирує лише злість, якби не його статус, я б розірвала його на місці. Не стукаючи, заходжу у його кабінет. Він сидить на кріслі, зустрівши мій невдоволений погляд.

Буду вдячна всім за серденько на мою історію ❤️