Розділ 5

Від її міцного ляпаса мене наче переклинило, не можу більше терпіти її приниження. Повільно підіймаю на неї очі, які от-от набухнуть кров'ю від люті. З усієї сили штовхаю Камілу від себе, що та не встигає оговтатись. Вона хапає мене за волосся, але я не відступаю. Ми б'ємо одне одного, як скажені білки, що не поділили горіх.

— Що тут відбувається? Негайно припиніть!

Низький чоловічий голос змусив Камілу здригнутися і відпустити пасмо мого волосся, що було сильно натягнуте на її руці. Ми обоє застигли, побачивши Тимура Сергійовича, його очі зафіксувалися на нас, а його дихання було тяжким.

Стоїмо у його офісі. Його крики на нас було чутно по усьому кабінету, не здивуюсь, якщо навіть люди на вулиці чули його крики.

— Що ви дозволяєте собі? Хто перший почав цю бійку? 

Каміла мовчить, ховає погляд, виявляється, вона не така хоробра, коли бос таким тоном звертається до нас обох.

— Тимуре Сергійовичу, вона справжня нахаба, я не могла її не вдарити. Аня підняла на мене голос.

Вона підіймає на нього погляд, показуючи свою хоробрість, проте він переводить погляд на мене, наказуючи усе пояснити.

— Так, я підняла на неї тон, однак вона не сказала вам, що дала мені свою докладну і наказала її зробити, коли мій робочий день майже закінчився.

Бос дивиться на нас обох, а після майже впритул підходить до Каміли і дивиться на неї зі свого високого зросту.

— Це що за вибрики, Каміло?

Вона мовчить, а після Тимур Сергійович ще більше кричить на неї.

— Тобі нагадати, ким ти раніше працювала? Чи повернути тебе на ту роботу, щоб ти не чіпала Аню? Я наслухався вже від своїх працівників, як ти її принижуєш. Що, корона стала тиснути?

Каміла мовчить, лише хитає головою.

— Щоб я більше ніколи цього не бачив, не вистачало мені ще бійок. Хоч ще одна спроба — і вилетиш звідси, немов ганчір'я.

Його тон був грізний, немов у диявола.

— Пішла геть з мого офісу! Щоб завтра уся робота була виконана! За сьогодні і за завтра! Якщо хоч один папір пропустиш, замість них підлогу мити будеш за копійки.

Він переводить погляд на мене:— А ти, Аню, залишся.

Серце починає гучно стукати. Ми стоїмо тут, у його офісі, наодинці. Він уважно дивиться на мене, його ідеально біла рубашка прилягає до його міцного тіла, а виразні вени на руках немов блискавки. Він наближається до мене, однак не дивиться злісно. У його блакитних очах було щось незрозуміле: то пристрасть, чи вогонь.

— Вона більше не чіпатиме тебе!

Вмить я здивувалася: з якого це дива він став таким турботливим і ніжним? Я не могла побачити в його очах на мене образу. Раптом він нахиляється до мого вуха, його гаряче дихання приємно лоскоче його.

— Однак ти теж могла просто промовчати і не відповідати на її приниження, а сказати про все мені.

В цей момент я взагалі його не розумію. Він сам завалює мене роботою, і що вимагає? Щоб я прогнулася під нього? Абсурд! Я йому не ганчір'я.

— І це ви говорите після того, як самі хочете, щоб я зламалася, прийшла до вас, поскаржилася, однак у вас нічого не вийде. Скільки б роботи ви не давали мені, моє серце не просте, і я не відкрию його такій людині, як ви.

Раптом його брови намалювали на його обличчі злість. Він думав, що зможе підкорити мене однією харизмою чи безглуздими залицяннями? Серце жінки непросте. Навіть якби він був самим Зевсом, я працювала б як проклята, навіть не просила б милостиню, а він так вперто досягає цього.

— Тоді тобі доведеться дуже постаратися, щоб я забув про твою необережність з кавою. І щоб я дійсно відстав від тебе.

Покидьок! Він не збирається залишати мене в спокої, проте я ще покажу йому, з яким вогнем він почав гру.В цю мить мені здалося, що між нами виникає війна. Не за титули, не за владу. Він прагне зламати мене, а я — довести, що він не підкорить мене.