Розділ 1

Як завжди, на роботі повний хаос. Колеги незрозуміло що бурмотять собі під ніс, наче сподіваючись, що нікому не заважають, однак навіть так можна зловити роздратування, коли намагаєшся зосередитись на цьому клятому комп'ютері, щоб хоча би прочитати, що пишеш. І це все мене дратує майже кожен день. Навіть кава в деяких випадках дратує, особливо коли в ній мало цукру або вона занадто міцна. 

Я — Аня, і скажу відкрито: мені дуже складно догодити, я працюю тут рівно місяць і вже мрію звільнитись звідси і поїхати кудись у відпустку. Проте сумніваюсь, що в мене це вийде, адже наш бос Тимур Сергієвич дуже нахабно сприймає такі заяви, тому краще, як по словам працівників, дякувати, що сидиш цілими днями за комп'ютером, а не підмітаєш двір.

Я ще ні разу не бачила нашого начальника, дехто говорить, що він порядна і добра людина, інші стверджують, що він небезпечний і з ним краще не сваритись. Однак для мене це прості забобони, я працюю тут, щоб заробити гроші, а не для того, щоб слухати ці плітки і брати їх собі у голову. Дописавши докладну, вирішую піти узяти собі каву, прихопивши з собою маленький пакетик з цукром на випадок, якщо знову буде міцна і малосолодка. 

Тримаючи свою каву, йду по коридору на високих підборах, дивлячись у телефон, я була впевнена, що хоч ця перерва буде спокійною і весь останній день мене ніхто не дратуватиме. Аж раптом, не знаю як, але моя нога підвернулась, а поряд проходив якийсь незнайомий мені чоловік, я похитнулась і впала на нього, гаряча кава потрапила йому на його білу сорочку. Він підхопив мене руками. Я вмить зреагувала, паніка охопила мене, коли я побачила на його грудях великий слід від кави.

— Ти куди дивишся? Що, взагалі сліпа? — загарчав чоловік, дивлячись на свою обляпану сорочку.

Я вмить почервоніла, піднявши на нього очі, він виглядав як Зевс, блакитні небесні очі блищали від гніву, темні брови нахмурились, наче темні хмари, а ніздрі випускали гарячий пар з легень, він вмить підняв на мене свій погляд, і до нас підійшла його асистентка. 

— Тимуре Сергійовичу, що це з вами? Що трапилось? — запитала вона, дивлячись на його брудну сорочку.

Моє серце наче пропустило ток по венам, коли я почула його ім'я. Це був той самий наш бос, я й гадки не мала, що він зараз зі мною зробить, адже я буквально своєю необережністю зганьбила його, і тепер він стоїть, як мокрий кіт, наче мріючи розірвати мене. Стою як вкопана, намагаюся виправдатись, зберегти спокій перед цим хижаком, однак не встигаю вимовити і слово, як він хапає мене за руку і кудись веде, я не знаю, як реагувати, до голови набігають різні думки: він вижене мене? Звільнить? Але, як не дивно, він чомусь притяг мене до свого офісу. І тут страх став ще сильнішим, бо, можливо, зараз він змусить мене писати заяву на звільнення.