Розділ 21. Новий ранок, новий дім

В кімнаті пахло новизною — чисті стіни, непотрібні коробки, і тихий шелест ранкового вітру за вікном.

Адель повільно прокинулася, відчуваючи незвичну тишу нового дому. Її очі зачепили м’який світло, що просочувався крізь штори. Поряд у ліжку ще спала Мія — її дихання було рівним і спокійним, наче ніч зберегла для неї захист.

Вона тихо встала, ступила на холодну підлогу й підійшла до вікна. Звідти відкривався вид на маленький садок, ще зовсім незнайомий, але вже такий особливий.

Незабаром почали з’являтися звуки життя: на кухні мама заварювала каву, у коридорі чулося, як Мія прокидається і сміється з бабусею по телефону.

Адель повернулася до кімнати й сіла на край ліжка. Перед нею лежала відкрита валіза — купа одягу, речей, що відтепер будуть її новим життям. Вона взяла футболку, потім светр, потім заглянула в кишеню і… відчула щось тверде.

Обережно витягла конверт. Він був простий, злегка пом’ятий, але з акуратно написаними літерами.

Відкрила його. Усередині був лист:

«Привіт, Адель.
Ти зробила великий крок.
Це тільки початок твоєї нової історії.
Не забувай: найцінніше завжди з тобою — твоя сила, твоя сміливість і ті, хто тебе любить.
І пам’ятай: хто б не писав тобі ці листи, він спостерігає не лише за твоїми діями, а й за твоїми почуттями.
Ти вже далеко, але це ще не кінець.
Далі буде…»

Адель довго сиділа мовчки, тримаючи лист у руках. Її думки кружляли, але з кожним подихом приходило відчуття — вона готова. Готова йти вперед, не боячись невідомого.

Поза вікном сонце повільно піднімалося над новим містом, зігріваючи вулиці і нагадуючи: життя — це мандрівка, де кожен крок важливий.

Вона поклала лист у кишеню светра, усміхнулася і тихо сказала сама до себе:

— Далі буде…