Розділ 13. Запрошення і сумніви

Ранок почався звично: Адель, ще з напівзакритими очима, спустилась на кухню. Бабуся вже поралась біля плити — щось шкварчало на сковорідці, запах смаженого хліба з яйцем заповнив весь будинок.

— Адель, подивись, хто нас сьогодні потішив, — сказала бабуся з посмішкою.

Дівчина, ще не до кінця прокинувшись, зазирнула у вікно. Там біля старої дерев’яної будки для курей вовтузилась мама-квочка… І не сама.

— Та ти що!.. В неї… КУРЧАТА? — вигукнула Адель і побігла надвір.

Маленькі пухнасті кульки копошилися біля матері, пищали й метушились. Адель присіла біля них, усміхаючись:

— Ви такі кумедні! Як маленькі клубочки щастя…

Мія, сонна й растріпана, підійшла з кружкою какао.

— Я теж хочу курча. Назву його Деймон.

— Чому Деймон?

— Бо воно дивиться, як справжній вампір. Бачиш, як вирячилось?

— Мія, це курча…

— Але з характером.

Вони сміялися. Ранок був сонячний і легкий. Здавалося, день обіцяв бути простим — якби не повідомлення, яке надійшло Адель уже під час сніданку.

> "Привіт. Ми тут з дівчатами вирішили зробити маленьку вечірку перед школою. Хочеш прийти? Це буде в суботу — тобто завтра. У Лізи на подвір’ї. Буде весело."
— Оля, Маріна, Ліза

Адель втупилась у повідомлення.

— Що?.. — прошепотіла вона. — Це точно мені?..

Вона одразу відчула тривогу. Дівчата з її класу ніколи не запрошували її ні на що. Більше того — останнім часом вони або ігнорували її, або кидали неприємні фрази про переїзд.

— Може, це пастка?.. — шепотіла вона собі.

---

Школа того дня була схожа на казан із киплячими емоціями. Особливо в класі Мії.

— Чого ти знову розмовляєш німецькою? — обурилась одна з однокласниць.

— Бо хочу! — різко відповіла Мія. — І взагалі, я вчуся! Ви пробували щось учити, окрім мемів?

— Ти що, найрозумніша?

— Так! Ну точно розумніша, ніж дівчина, яка не вміє правильно написати слово "шанс"!

— А ти просто задира! Думаєш, якщо у тебе вдома кури і гуси, ти крута?

— Так! А ще коза! Хочеш, і тебе навчу мекати?

Клас загудів — то були обурення, сміх, здивування. Мія, хоч і червоніла від злості, стояла з прямою спиною.

— Скажіть дякую, що я ще не показала вам свій танець, — додала вона з глузливою посмішкою.

— Не треба! Ми всі ще хочемо спати спокійно!

Мія грюкнула пеналом, але коли вийшла з класу — розплакалась.

Адель побачила її, підійшла, обійняла мовчки.

— Нічого, — шепнула Мія, витираючи сльози. — Все одно вони всі… пусті. Як баночка від крему після твого користування.

---

Удома Адель не могла знайти собі місця. Вона сиділа з телефоном, думками перебираючи: іти на вечірку чи ні?

Вона відкрила чат із Марі.

> — Привіт! Мене запросили на вечірку. Але ті, хто запрошували — ну... ти знаєш. Вони не дуже добрі.
— Думаєш, вони змінились?
— Не знаю. Може, просто грають щось.
— Якщо підеш — тримай спину рівно. Але не дозволяй себе принижувати. І не йди сама.

Адель усміхнулась. Марі — золото.

Вона набрала Маркуса.

— Привіт, — сказала вона, — мені треба порада.

— Завжди готовий.

— Дівчата з класу запросили мене на вечірку.

— Ті самі, що тебе зневажали?

— Саме вони.

— Мені це не подобається. Якщо вони щось задумали — я… — він затнувся. — Просто будь обережна. Я не зможу тебе захистити звідси.

— Але я не слабка, Маркус.

— Я знаю. Просто… дбай про себе.

---

На кухні бабуся ліпила вареники. Адель вирішила спитати:

— А якщо люди запрошують тебе, але колись були… не дуже добрі?

— Запрошення — це не завжди доброта, — відповіла бабуся. — Іноді це — пастка. Але й відмова може бути проявом сили. Головне — слухай себе.

— А якщо я не чую себе?

— То піди до дерева. Воно завжди знає, кого ти насправді хочеш чути.

Дідусь, почувши їхню розмову, додав:

— Я в молодості пішов на таку вечірку… І повернувся без штанів.

— Що?!

— Було весело, але мій тато не погодився б. Подумай, перш ніж ризикувати.

---

Мія теж долучилась.

— Я б пішла. Щоб показати їм, що я яскрава, красива й розумна. І ще б станцювала їм танець "моя дорога, я твоя катастрофа".

— Але це не вирішує конфлікту.

— Ні. Але зламає їхню самооцінку.

---

Адель сиділа ввечері у своїй кімнаті, дивлячись на чотири листи, складені у коробці. В голові шуміло від думок. Вона ще не знала, піде чи ні. Але точно знала — вона вже не та, що була кілька тижнів тому.

Ці дні змінили її. І навіть якщо вона піде — це буде її вибір.

---

Вночі їй наснився сон:
Вона стоїть на вечірці. Усі сміються, світло миготить, музика гучна. І раптом усе затихає. Усі обертаються на неї. Усі дивляться мовчки. І тиша, що ріже слух.

Тільки Маркус підходить і тихо каже:

— Якщо вони обертаються — значить, ти світло. І ти їм заважаєш.