Розділ 15 ,,Тривожний день"

Світло ще було м’яким і блідим, коли Адель відкрила очі. Вона лежала на спині, дивлячись у стелю своєї кімнати. Серце б’ється частіше, ніж зазвичай. Сон залишився яскравим у пам’яті — дзеркала, дивні версії самої себе, тихий шепіт, що не давав спокою.

«Чому ж він повторюється?» — подумала вона. Вона потягнулася до телефону, щоб подивитися час: 4:44. Знову. Уже другий ранок підряд ця магічна, але тривожна цифра зустрічає її. Серце стискається від невідомої тривоги.

Адель сіла на ліжку, закрила очі і тихо промовила вголос:

— Чому ж ти приходиш знову? Що хочеш мені сказати?

Вона згадала останній лист — той, що так і не змогла повністю розгадати. «Ти знаєш лише одну історію», — шепотів голос уві сні.

Зітхнувши, дівчина піднялася і підійшла до вікна. За вікном світанок поволі розфарбовував небо у ніжні відтінки рожевого і блакитного. Пташки прокидалися, і в повітрі пахло холодною свіжістю ранку.

Адель взяла свій щоденник, що лежав на столику, і відкрила його. Першими на сторінках були записані підозри, сумніви, всі ті речі, які вона намагалась зрозуміти в собі та світі навколо.

«Цей лист… він знає про мої найпотаємніші думки», — подумала вона, похмуро дивлячись на рядки, які сама ж писала кілька днів тому.

В кімнату зайшла Мія, несучи чашку гарячого какао.

— Ти вже на ногах? — запитала вона, посміхаючись.

— Так, — коротко відповіла Адель. — Прокинулась раніше.

— Мабуть, знову той твій страшний сон?

Адель задумалась, але вирішила не ділитися.

— Не знаю… просто трохи неспокійно.

Вони спустилися вниз до кухні. На столі вже стояв сніданок — омлет, свіжий хліб, і ароматна кава для мами.

— Добрий ранок! — промовила мама, коли побачила дочок.

— Привіт, мамо, — відповіла Адель, сідаючи за стіл.

— Спала добре? — поцікавилася вона.

— Ні, снився дивний сон, — зізналася дівчина.

— О, не хвилюйся, це через стреси, — заспокоїла мама. — Школа, переїзд, все це нелегко.

Адель мовчки ковтнула ковток кави, намагаючись зібрати сили.

— Сьогодні п’ятниця, — підмітила Мія, — це ж означає, що завтра вихідний! Можемо трохи відпочити.

Адель злегка посміхнулася. Це було маленьке світло в сірому дні.

Вони заїдали омлет і говорили про плани на день, але в думках Адель все ще відлунював той шепіт уві сні.

— Я маю записати все, — прошепотіла вона собі, відчуваючи, що сьогодні буде важливий день.

Зала наповнювалася гомоном і дзвінким сміхом, коли Адель разом із Маркусом виходили на сцену. Їхній спільний проєкт, що вони готували тижнями, сьогодні мали показати всім у класі. Серце билося швидко, але поруч була підтримка.

— Тримайся, — прошепотів Маркус, стискаючи її руку.

— Я готова, — посміхнулася Адель.

Звуки музики заповнили простір, і вони почали виступ. Їхня презентація була ідеальною — чіткі слайди, впевнена промова, гармонійна співпраця. Коли вони закінчили, зал вибухнув оплесками.

Після виступу кілька однокласників підійшли.

— Круто ви сьогодні виглядали, — сказала Лена, киваючи в бік Маркуса.

— Так, Адель, ти справжня молодець, — додав Тарас.

Та були й ті, хто приховано не приховував невдоволення.

— Знову вона на першому плані, — прошепотів хтось з задніх рядів.

— О, це все через Маркуса, — додала інша дівчина, кидаючи погляд на Адель.

Адель це відчувала — тінь заздрості і неприязні. Вона знала, що її успіх не всім до душі.

Коли клас розійшовся, вона зустріла Маркуса.

— Ти чудово впоралася, — сказав він, обіймаючи її.

— Дякую. Але чула деякі слова... — зітхнула вона.

— Не звертай уваги. Ти особлива, і я пишаюся тобою, — підтримав він.

Діти йшли коридорами, розмовляючи, але Адель думала про листи, що не давали спокою, і про майбутнє, що все ближче.

Після школи Мія зустріла їх на подвір’ї.

— Ну що, як там? — запитала вона, підморгуючи.

— Все добре, — відповіла Адель, намагаючись приховати сум.

— Маркус теж молодець! — додала Мія, обіймаючи сестру.

-- Так пішли вже їси, а то я голодна як вовк! - сказала Адель.

-- Так побігли, - сказав Маркус. - Там ще зараз наші улюблені сосиски можуть розібрати.

Обідній зал школи наповнювався шумом: дзвінкі голоси, сміх і гуркіт підносів. Мія зайшла за столик, де сиділо кілька її однокласниць, і одразу відчула напруженість у повітрі. Вона знала, що сьогодні буде не так просто.

— Ну що, Міє, чула останні новини? — зухвало сказала Катя, яка сиділа на краю столу, усміхаючись кривою посмішкою.

— Які новини? — спокійно відповіла Мія, намагаючись не показувати нервів.

— Та ти ж знаєш, про твою сестру Адель і її "нічних гостей", — підхопила Ліза, посміхаючись злісно.

Мія відчула, як серце прискорилося. Вона знала, що йдеться про ті дивні листи, про які ходили плітки вже тиждень.

— Ви серйозно? — спробувала втрутитись вона, але Катя перервала її.

— Та давай, не роби з себе святу! Всі ж бачать, що відбувається! — підсилила натиск Ліза.

— Хіба ти не бачила, як Адель постійно тусується з якимось хлопцем, що вночі лазить до неї на балкон? — додала Марина, поглядаючи на Мію з викликом.

— Стійте! — втрутилась Мія, тепер уже голос підвищився. — Ви не маєте жодного права так говорити! Це моя сестра, і я її захищу!

— Ой, тримай себе в руках, — засміялася Катя. — Тобі ще рано за неї хвилюватись.

Мія глянула навколо — кілька учнів приєднувалися до розмови, деякі перешіптувалися, не приховуючи цікавості.

— Зачекайте, — вигукнула вона, намагаючись взяти себе в руки. — Якщо у вас є якісь претензії, скажіть мені прямо, а не пліткуйте за спиною.

Але натовп лише посміхнувся у відповідь.

— Ти що, вважаєш, що хтось буде з тобою сперечатися? — спитала Ліза. — Всі знають, що Адель особлива. Вона не така, як ми.

— І що з того? — Мія відчула, як голос починає тремтіти. — Вона моя сестра, і ви нічого про неї не знаєте!

— Може, тому й нічого не знаємо, що вона не хоче вам цього показувати, — кинула Катя. — Щось тут пахне секретами.