Розділ 13 «Ранок. Імпровізоване шоу від Мії та Левчика»

Світло ранку вже ледь пробивалося крізь штори, коли Адель прокинулась, притиснута до Маркуса, який усе ще лежав поруч. Його рука лежала на її плечі, подих був рівним, спокійним. Вона навіть на мить усміхнулась, перш ніж згадала, що двері — зачинені на ключ.

— О ні… — прошепотіла вона, коли почула знайомі кроки в коридорі.

— Адель! — голосно крикнула Мія з-за дверей. — Ти в кімнаті? Нам з Левчиком треба щось узяти!

— Ні! Не заходь! — Адель підхопилась, зіскочила з ліжка і миттєво рванула до дверей, але…

— ААААА! — двері відкрились, бо ключ вона так і не встигла провернути.

На порозі стояли: Мія з розчухраним волоссям і зібраним у смішну гульку, й Левчик у піжамі з динозавром. І обидва зависли з відкритими ротами.

— О-о-о… — протягнула Мія, прикриваючи рот рукою. — Оце так ранкове шоу… Маркусе, ну ти герой!

— Мія, тихо! — вигукнула Адель, намагаючись прикрити себе ковдрою, хоча на ній і так була піжама.

— Адель, а ви що, тепер живете разом? — запитав Левчик з серйозною міною.

— Ні, Левчику, він просто… забіг… перевірити, чи все добре, — пробурмотіла вона.

— Уночі? — хором запитали Мія й Левчик.

Маркус, який щойно прокинувся, протер очі, обійняв подушку і з усмішкою сказав:

— Ну, ранок почався краще, ніж я очікував.

— Геніально, просто геніально! — не стримувалась Мія. — Треба було записати!

— Ні! Треба забути! — вигукнула Адель. — А ви обоє — мовчати! Ні слова мамі!

— А якщо дам шоколадку? — Левчик хитро усміхнувся.

— Добре, отримаєш і шоколадку, і ще щось… — пообіцяла вона, прикривши обличчя руками.

— Ура!

Мія почала реготати, а потім, наче акторка з театру, закрутилась на місці:

— Мама! Мама! В нас уже перша пара! Дайте нам весільні обручки!

— Міє… — простогнала Адель, а Маркус закотив очі.
На кухні вже пахло кавою. Мама стояла біля плити, перевертаючи млинці, а тато нарізав яблука для салату. Адель швидко провела Маркуса через балкон, знову залізла до кімнати і вдала, ніби щойно прокинулася. Але… не так легко було приховати розгублений погляд і рум’янець на щоках.

— Доброго ранку, дівчатка! — усміхнулася мама. — Ви сьогодні якісь... дуже тихі.

— Просто ніч важка була, — сказала Мія, не стримуючи самовдоволеної усмішки. — Адель трохи… перевтомилася.

Адель запнулася на ходу:

— Я… я просто не могла заснути… думала про школу…

— І про Маркуса, — прошепотіла Мія їй на вухо.

— Ти зараз отримаєш млинець у лоб, — відповіла крізь зуби Адель і різко опустилася на стілець.

— Щось ти рано прокинувся, Левчику, — звернувся тато до брата.

— А я бачив, як Маркус у Аделі в кімнаті спав, — гордо промовив малий і вгризся в банан.

— Що? — мама повернулась із лопаткою в руках.

— Левчику! — викрикнула Адель, знову зарум’янівши. — Нічого ти не бачив!

— Та він просто жартує, — спробувала вирулити ситуацію Мія. — Наснився йому Маркус, мабуть.

— Мені не снився, я бачив! — надувся Левчик.

— Діти, ви щось не договорюєте? — здивовано спитав тато, піднімаючи брови.

— Та все нормально, татку, — швидко відповіла Адель. — Просто Мія з Левчиком вигадують байки.

— Адель, у тебе на шиї червона подряпина, — тихо прошепотала мама, коли сіла поряд. — Все добре?

— Так, просто подушка... некомфортна.

— Ага, подушка з руками і теплим диханням, — Мія не втрималась і зареготала.

— Замовкни! — Адель штовхнула її під столом.

---

Під кінець сніданку задзвонив телефон. Це була бабуся. Відеодзвінок.

— Доброго ранку, рідненькі! — почувся голос бабусі. Вона була в фартусі, а дідусь щось лагодив на задньому фоні.

— Як ви там, зайчики наші? — запитала вона, поправляючи окуляри.

— У нас усе добре! — хором вигукнули Мія й Левчик.

— Я бачу по очах Адель, що в неї теж все… цікаво, — бабуся хитро усміхнулася.

— Бабусю! — обурено простогнала Адель.

— Що? Я ж нічого не сказала! Але Мія нам уже все розказала… і про нічні пригоди, і про візити в кімнату...

— Мія!!! — цього разу Адель просто опустила голову в долоні.

— Я не винна, мене розпирає від новин, — виправдалася та, сміючись.

— Маркус — добрий хлопець, — вставив дідусь. — Якщо буде ображати — скажеш, я йому трактором проїдуся по ногах!

— Дідусю! — засміялась Мія.

— Добре, — буркнула Адель. — Але ніякого трактора!

— Гаразд, лиш обійму, — підморгнув він.

---

Після дзвінка всі почали збиратися. День був сонячний, недільний. Вирішили їхати в центр міста — пройтись, посидіти в кафе, купити морозиво. Мама навіть сказала:

— Сьогодні ми відпочиваємо — без сварок, без інтернету, тільки ми і гарний день.

Адель кивнула. Але в глибині душі вона вже думала про те, що буде ввечері. Їй знову щось підказувало — ніч буде неспокійною…

Після дзвінка бабусі з дідусем настрій у всіх був піднесений. Мама швидко зібрала всіх до виходу, й родина рушила в центр міста. Погода була ідеальна — літнє сонце пригрівало, але не палило, вітерець легенько розвівав волосся, і навколо витала атмосфера щастя та спокою.

— Я сьогодні офіційно оголошую: день шопінгу й морозива! — оголосила мама, підкидаючи ключі вгору.

— Тоді я хочу два кульки! — відразу заявила Мія. — Одна — полунична, інша — м’ятна!

— А я шоколадну! — вигукнув Левчик, затанцювавши на місці.

— Адель, а ти? — звернувся до неї тато.

— Я... мангову, — усміхнулась вона.

Вулицями міста прогулювались люди, хтось вів на повідку собаку, хтось катався на велосипеді. Пахло кавою, свіжою випічкою та парфумами перехожих.

Вони довго блукали по магазинах: мама вибирала блузки, Мія — футболки з саркастичними написами, а Адель... побачила її.

Ту саму сукню. Чорна, із легкої тканини, трохи приталена, з відкритими плечима, яка так красиво спадала з її силуету. Вона не могла відірвати очей.

— Приміряй! — штовхнула її Мія. — Тобі пасуватиме. Ти будеш як… ну, як принцеса на шкільному балу, якщо такий буде.