Розділ 11. Вогонь усередині

Прокинулася Адель різко — не від будильника, не від голосів, а від вібрації телефону. На екрані світилася нова анонімна СМСка:

"Ти можеш довіряти йому, але не забувай — не всі маски знято..."

Серце закалатало швидше, ніби хто вставив батарейку замість серця. Вона сиділа в ліжку кілька хвилин, вдивляючись у текст, а потім повільно вимкнула екран. Сон більше не повертався. Вона озирнулась — Маркус ще спав поруч, трохи посміхаючись у сні. Їй хотілося вірити, що це просто чийсь злий жарт. Але щось глибоко всередині тиснуло тривогою.

— Прокинься, лінивцю, — прошепотіла вона, торкаючись його плеча. — Маю для тебе сніданкову місію.

— Що? Яку? — пробурмотів він, відкриваючи одне око.

— Яєшню. І каву. Разом. На кухні. Вставай, поки я добра.

Кілька хвилин потому вони разом стояли біля плити. Маркус смажив яйця, а Адель міряла на смак ложечкою спінене молоко для кави.

— Не можу повірити, що ми реально влаштовуємо такі дорослі ранки, — сказав він, сміючись.

— Ну, принаймні на вигляд дорослі, — кинула Адель, і в її голосі промайнув нервовий тремтіння.

— Щось сталося? — він нахилився ближче.

— Ні… поки що ні. Просто нервую через школу.
У школі Адель одразу відчула на собі погляди. І не просто погляди — а щось більше, щось... оцінююче. Підозріле. Вона ще не встигла зняти куртку, як у роздягальні дві дівчини з її класу, Даяна і Сабіна, переглянулися і театрально засміялися.

— Ну що, наша "популярна" Адель прийшла. Чули, що їй хтось любовні листи шле? — Даяна з удаваним здивуванням.

— А може це вона сама собі їх пише, щоб хоч хтось звернув увагу, — додала Сабіна.

Адель зупинилася. Вона повільно поклала рюкзак на лавку, подивилася прямо в очі Даяні і мовила тихо, але твердо:

— Якщо вам весело — смійтесь. Але одне скажу: краще мовчіть про те, чого не розумієте.

— Ооо, які ми гострі. — Даяна зіронізувала. — А може це той твій Маркус так тебе розважає?

Тут Мія, яка якраз зайшла в роздягальню, зірвалася:

— Взагалі-то це не ваша справа. Всі знають, що ви просто заздрите.

— Ха! Заздримо? Чому? — Сабіна підняла брову. — Хлопцю, що лізе на балкон посеред ночі?

— Принаймні до мене лізе, — кинула Адель і вийшла з роздягальні, залишивши їх мовчазними.

Після перерви вчителька англійської мови, пані Гроссе, покликала Адель до себе.

— Адель, все добре? — її голос був м’який. — Останнім часом я бачу, ти часто відволікаєшся.

— Так, пані Гроссе, просто… трохи втомилась. Період непростий.

— Я чула, що у вас із сестрою проблеми. Це важко. Але якщо щось тривожить — краще говорити. І не слухай заздрісних. Ти сильна.

Адель ледь стримала сльози.
Вдома на неї чекала нова хвиля — сварка з Мією.

— Ти знову ходиш похмура! Може досить уже вестись на всі ці листи? — кинула Мія.

— Ти не розумієш. Їх стає більше. І сьогодні зранку було СМС.

— Ну так покажи Маркусу. Хай хоч щось зробить, а не тільки каву з тобою варить.

— Це... не так просто.

— Все просто, Адель. Просто ти хочеш ускладнити.

— Ти нічого не розумієш, Мія!

— А ти не пробуєш пояснити!

---

Вечір. Дім затих. Батьки ще на роботі. Малий Левчик дивився мультики. Адель сиділа у своїй кімнаті, тримаючи телефон у руках.

— Привіт, — Маркус стояв на порозі, тримаючи шоколадку. — Солодке мирить?

— Не завжди, — усміхнулась вона сумно. — Можеш зайти.

Вони сіли біля вікна.

— Мені приходять листи. І сьогодні було повідомлення. Анонімне. З погрозами, або натяками…

— Чому ти мені не сказала раніше? — його голос став серйозним.

— Я боялась, що ти... засмієш, не повіриш, або...

— Адель, я не той. Я не сміюся з твоїх страхів. Я тут. Завжди.

Вона подивилася йому в очі — щиро, вперше без стіни тривоги. Він простягнув руку, обійняв її за плечі. Вона притулилась до нього й вперше за довгий час видихнула спокійно.

Уві сні Адель стояла у дзеркальній кімнаті. Дзеркала височіли до стелі. В кожному вона бачила знайомих — Марі сміялася, Мія дражнилася, Маркус посміхався... Але в одному вона побачила себе — саму. Втомлену. З заплаканими очима. І з дзеркала виринала фраза:

"Правда болить. Але брехня вбиває."

Адель торкнулася дзеркала — й прокинулась у холодному поту.
Від несподіваного стуку у балконне вікно Адель різко прокинулась. Серце калатало, але вона обережно повернулася, щоб не розбудити Маркуса, який тихо спав поруч. Повільно підвелася, взяла зі столика ліхтарик і підійшла до вікна. За склом на балконі лежав конверт — новий лист.

Вона знову відчула холодок тривоги, але одночасно цікавість підштовхнула її взяти конверт і швидко сховати у кишеню халата.

Повернувшись до ліжка, тихенько поклала лист на тумбочку і повернулася, щоб не розбудити Маркуса. Її думки плуталися — хто ж продовжує слідкувати за нею? І що на цей раз у листі?