Розділ 6. «Суботній ранок, обійми і галактики»

Сонячний промінь пробрався крізь фіранку і ковзнув по обличчю Адель. Вона трохи поворухнулась, потім відчула тепло руки, яка ніжно тримала її за талію. Серце стислося: це був не сон. Маркус був поруч. Його подих був рівним, обличчя спокійне.

Вони лежали на підлозі під пледом, як після шкільної вечірки, тільки це було щось зовсім інше — затишне, справжнє, навіть трохи магічне.

Але магія тривала недовго…

— А-ААААА!!! — різкий крик вивів обох зі стану напівсну.

У дверях стояла Мія. В руках у неї була зубна щітка, а на обличчі — вираз шоку, перемішаного з дитячим захватом.

— Мамо! Адель спить з хлопцем! І не просто з хлопцем — З МАРКУСОМ! — заволала вона на весь дім, а потім з диявольським задоволенням: — Я так і знала! Мені повинні були платити за таке реаліті-шоу!

І перш ніж Адель встигла щось відповісти, позаду пролунав ще один голос:

— Адель, а це твій чоловік? — спитав п’ятирічний Левчик, тримаючи в руках свій іграшковий трактор.

Адель зойкнула, схопила подушку і кинула нею в Мію.

— Ти нормальна?!! — прошипіла вона. — Чого ти заходиш без стуку?!

— Це я мала питати! А що, вже медовий місяць почався?

Маркус поспішно підвівся, намагаючись виглядати серйозно і водночас не розсміятися.

— Доброго ранку, — сказав він, проводжаючи Левчика оком. — Гарний початок суботи, так?

— Ще один жарт, і ти вилетиш через балкон! — сказала Адель, намагаючись втримати червоні щоки.

Мія театрально відступила, зняла уявну корону і промовила:

— Все, віднині я офіційна головна свідок любовної драми.

У кімнату заглянула мама.

— Що тут за крики? — спитала вона сонним голосом. — І… Маркус? Ти тут ночував?

— Ем… трохи затримався, — зніяковіло пробурмотів хлопець.

Мама скептично підняла брову, але нічого не сказала. Просто повернулась і пішла на кухню, кинувши лише:

— Хочете кави — самі собі зробіть.

---

На кухні панував аромат підсмаженого хліба, кави і… трохи збентеження.

— Я знаю, що ви дорослі, — сказала мама, — але наступного разу, будь ласка, попереджайте. Бо Левчик уже питає, коли Адель виходить заміж.

— То він не перший, — хмикнула Мія. — Весь будинок уже чекає весільних запрошень.

Адель кинула в сестру серветку:

— Ще раз, і я розкажу твоєму «нареченому», як ти в третьому класі цілувала подушку з фільму про вампірів!

— Це була репетиція почуттів!

— Це було крінж, — сказав Маркус, заливаючи собі чай.

Мама нарешті засміялася.

— Добре, діти. Сьогодні субота. В нас вихідний. У мене лише одне прохання — не влаштовуйте драми, тільки комедію.

— Це ж якраз наш жанр, — підморгнув Маркус.

---

Після сніданку всі розійшлись по кімнатах. Адель сіла на підвіконня, обнявши коліна. Її серце все ще билося швидше від усіх ранкових подій.

> "Що це все означає? Те, як він дивився? Як тримав мене за руку вночі? Чи справді це більше, ніж просто дружба? А якщо... це вже щось серйозне?"

Вона взяла блокнот і відкрила список підозр. У верхньому кутку записала:

№3. Маркус.
— Але чому я його тут вписала?
— Він надто добрий. Надто ідеальний.
— Але, може, саме він знає більше, ніж говорить?

Раптом двері тихенько відчинились — Маркус стояв на порозі.

— Я... еее... не хотів турбувати. Просто забув свій светр. І... хотів сказати дякую за ніч.

— Це звучить як з фільму на Netflix, — сміялась Адель.

— Можливо. Але це було по-справжньому.

Вони дивились одне на одного кілька секунд, що здавались цілою вічністю.

— До вечора, пані списки, — сказав Маркус і пішов.

> Адель залишилась сама. Але не відчувала самотності. Бо щось у серці підказувало — ця історія лише починається.

Після сніданку, що плавно перейшов у південь, мама, витираючи руки рушничком, мовила:

— Ну що, сьогодні погода ідеальна. Хтось має пропозиції, куди піти?

— У магазин косметики! — вигукнула Мія.

— До річки! — сказав Левчик, не відриваючись від гри з трактором.

— А може... до зоопарку? — тихенько припустила Адель.

— Зоопарк! — закричали Мія і Левчик водночас. — ТАК!

— Гаразд, — усміхнулась мама. — Пакуйте воду, снеки, капелюшки. Виходимо за пів години.

Адель, скориставшись нагодою, відвела маму трохи вбік:

— Мам, а можна я... запрошу Маркуса з нами?

Мама подивилась на доньку, мов скануючи її думки, і кивнула:

— Звісно. Хай іде. Більше веселощів — краще.

Адель усміхнулась і одразу написала Маркусу. Відповідь не змусила себе чекати:

> «Я вже вдягаюся. Біжу до вас :)»

---

Дорога до зоопарку пройшла в гамірі. Мія намагалася співати пісні з TikTok, Левчик постійно питав, чи буде лев, а тато розповідав історії з дитинства, коли зоопарки ще мали «запах совка».

Коли вони дістались місця, сонце лагідно сідало на плечі. Усюди — запах цукрової вати, морозива, дитячий сміх.

— Дивись, це ти, коли сердита! — засміявся Маркус, показуючи на мавпу, що сердито гримала кліткою.

— А це ти, коли забуваєш, що у тебе рот повен морозива! — відповіла Адель, лизнувши рожок і змазавши собі ніс.

— Ви два бобра, — вставила Мія. — Новенька серія «Закохані і смішні». Спойлер: я застукала їх зранку в обіймах, хе-хе!

Адель штурхнула її, але всі тільки сміялись. Мія ніколи не зупинялась — і саме в цьому була її магія.

---

— Оооо, подзвоню Марі, — раптом вигукнула Адель, витягуючи телефон. Але Мія її випередила:

— МАРІІІ! — заволала Мія у відеодзвінок. — Вони спали разом! Я застукала! Це сталося! Нарешті! В нас є парочка!

— Щоооо?! — Марі мало не впустила телефон. — Ви що, серйозно?? Адель, ти що, навіть мені не сказала?! Я в шоці... Але, блін, я така рада за вас!!!

Адель засміялась і сховалась за Маркуса:

— Я хотіла сказати сама… але Мія — це Мія.

— Ей, я просто рушій сюжету, — підморгнула сестра. — Без мене у вас був би звичайний день.