-36-

- Все ж таки потрібно було хоча б якийсь ліхтарик взяти, - вкотре перечіпаючись через нерівності кам'яної підлоги, прошипіла Іванка.

- І де б ми той ліхтарик знайшли? Бігати по будинку і запитувати про свічки та ліхтарики? Так на це в нас часу не було, - фиркнув Іван, притримуючи сестру за лікоть.

- Могли у Віктора чи в охоронців попросити, - знизила плечами дівчина. – А ти злишся через те, що не прийняв участь в затриманні злочинця і не поїв.

Її брат знову фиркнув, але промовчав, розуміючи, що в словах рудої є логічне зерно.

- У мене в кімнаті наче був, - тихо додала я. - Але у нас немає часу туди повертатися... та й там... ну, самі знаєте.

- Знаємо, - рудий серйозно кивнув, зітхнувши. Здавалося, що він нарешті заспокоївся.

Підвал під маєтком був велетенський, з різноманітними приміщеннями для зберігання продуктів, коморами для речей, переходами, арками та коридорами. І якщо на його початку було досить світло і просторо, так як там ми знайшли вимикач і десятки ламп освітили навколишній простір, то чим далі ми заходили, тим ставало все темніше і прохолодніше.

- Оу, погляньте, це що... факел?!, - Іван зупинився біля стіни, розглядаючи щось темне, що висіло на ній.

- Хм, дійсно факел, - кивнув Грей і вхопився за тримач.

- Так... я пам'ятаю, що тато якось такі запалював, - прошепотіла я. - Мені тоді ще здавалось, що він чародій.

В той самий момент вздовж коридору почали спалахувати вогники на стінах. Слабке світло, яке лилось від факелів, мерехтіло від протягів і створювало чудернацькі тіні навколо.

- Круто, наче в романі про лицарів, - присвиснув Багряний, підморгнувши сестрі. - Зараз знайдемо могутній артефакт і підемо боротися з ним проти чорного володаря сусідніх земель... ну, або ж меч якийсь унікальний здобудемо і знищимо дракона, або...

- Чшш, досить, і так мороз по шкірі через це місце, - сіпнула його за рукав Іванка.

Я вже не слухала звичні прирікання Багряних, так як рухалася вперед за Деміаном, уважно розглядаючи всі двері та відгалуження коридору, намагаючись при цьому знайти скарбницю. Я була там всього один раз, коли батько відніс мене до цього загадкового місця в дитинстві, розповідаючи про спадок та величність нашої сім'ї. Здавалося б, що такого я могла тоді запам'ятати... але картинка з масивними металевими дверима, які ховалися за гратами, підсвічені живим вогнем факелів на стінах, закарбувалась в моїй пам'яті досить чітко.

- Стій, нам сюди, - я схопила Дмитра за руку і потягнула його за собою в бічний коридор, над яким було прибито невеличкий родовий герб. Його мені теж в дитинстві показав тато, акцентуючи увагу, що там, де я побачу такий малюнок, майже точно є якась таємниця чи сховок.

Нарешті ми прийшли до знайомих мені грат і я, витягнувши ключ, відчинила їх. Потім настала черга масивних металевих дверей.

Руки почали тремтіти від хвилювання і я ніяк не могла відчинити ті кляті двері. Врешті-решт Деміан забрав в мене ключ від скарбниці і відчинив її сам.

Серце пропустило кілька ударів і почало битися частіше, коли я переступила поріг родинного сховища.

- Не так я собі уявляв це місце, - хмикнув Іван, розглядаючи портрети, статуетки, лицарські обладунки, якісь книги на полицях, папери та кипу альбомів з фотографіями.

- Ну, родинна скарбниця не завжди приховує золото та прикраси, - хмикнула Іванка, обережно торкаючись до оздобленого перлами жіночого капелюшка.

Я мовчки підійшла до стіни і натиснула на ще один герб, який був викарбуваний на кам'яній кладці. Почулося скреготіння прихованого механізму і частина стіни зрушила з місця.

- Дідько, от це от поворот!, - скрикнув Багряний, поспішаючи до мене.

В таємній кімнаті стояли скрині з коштовностями, на поличках рівними рядами примостилися злитки золота і вишукані прикраси, все це переливалося в білому сяйві ламп денного світла, які автоматично увімкнулися тут і в попередньому приміщені, коли ми тільки зайшли сюди.

- Неймовірно, - прошепотіла моя подруга, зупиняючись на порозі і притримуючи брата за рукав. - Ми навіть заходити сюди не будемо, щоб ненароком не пошкодити щось. Подивимось на відстані, як в музеї.

Рудий незадоволено засопів, але кивнув, зупиняючись біля сестри.

- Ця скриня була в маминій кімнаті, - я одразу помітила світле дерево з дорогоцінними зеленими та червоними камінцями, які у вигляді ніжного бутону троянди були прикріплені на кришці знайомої мені скриньки.

Я підійшла до полички і обережно доторкнулася пальцями до великого криваво-червоного камінця, як неодноразово робила це в дитинстві. Механізм спрацював і кришка відкрилася. Я підійняла її, знову насолоджуючись тихою мелодією, яка почала грати, як тільки скриню відчинили.

- Як гарно, - серед цілковитої тиші я почула тихий шепіт Іванки і випірнула зі спогадів до реальності, повертаючи мамин кулон з кришталевим янголом, який встигла схопити в руку, на місце.

Раптом мою увагу привернули папери, які лежали під прикрасами, на дні скриньки.

- Дивно, раніше тут їх не було, - пробубоніла я собі під ніс, витягуючи записи і завмерла з відкритим ротом, побачивши, що саме я знайшла.

- Алекс?, - Дмитро обережно обійняв мене за плечі, не розуміючи, що мене так здивувало.

- Це... це мамина книга, - я повернулася до коханого і зойкнула, побачивши яскраве біле сяйво за його спиною.

Грей в одну мить повернувся лицем до ймовірної небезпеки, ховаючи мене за своєю спиною.

Білі світляки кружляли по відомій лише їм траєкторії, швидко формуючи фігуру. Через хвилину перед нами стояла моя мама, в довгій білосніжній сукні, з зеленим орнаментом на рукавах та подолі. І хоч вона була прозорою і висіла в повітрі, світло та ніжність, які зчитались в її очах, робили її справжньою, майже живою.

- Мамо!, - я кинулася вперед до примари, але Деміан перехопив мене. - Мамо...

- Олександра, доня моя, - прошелестіла примара і світляки, які її формували, замиготіли яскравіше. - Як я за тобою скучила. Твій тато переніс рукопис сюди і я більше не могла знаходитися в будинку, не бачила вас... раніше я стримувала темряву, яка знищила мене, не підпускала до тебе...