-35-

Коли ми вийшли з кімнати, перший шок почав минати і я нарешті з жахом зрозуміла, що моя прапрабабуся була права і біда підібралася дуже близько. Тіло Анжеліки ніяк не хотіло покидати думки і по шкірі пробігали мурашки при будь-якій згадці про побачене.

В коридорі на нас чекали Багряні. Іванка щось нервово крутила в руках, а її брат міряв широкими кроками коридор, проходжуючись повз сходи.

- Алекс! Це такий жах! Мені Ваня все розповів, не можу повірити, - подруга кинулась до мене, побачивши нас в кінці коридору.

- Так, я довго не зможу забути цю картину, - я слабко посміхнулася дівчині і сіпнула плечем, певно підсвідомо сподіваючись відігнати те, про що тільки-но згадала.

- Охоронці щось сказали? Ви про того підозрілого типа розповіли?, - рудий уважно вглядався нам з Деміаном в очі, очікуючи на нову інформацію. – Я щось не подумав про нього одразу повідомити, а зараз згадав.

- Так, Алекс теж згадала про твої слова і начальник охорони вже сказав перекрити всі виїзди з маєтку, - кивнув Дмитро. – Навіть родину заборонив випускати, поки вони будуть розбиратися з усім цим.

- Що ж… зараз до кімнати чи у нас інші плани?, - обхопивши себе за плечі, запитала Іванка.

- Я думаю, що нам потрібно швидко розібратися з завданням примари, - хитнув головою Грей. – Якщо ми найближчим часом не знайдемо всі необхідні предмети, то потім вільно пересуватися будинком вже не зможемо, про підвал і склеп я взагалі мовчу. Сюди приїде поліція, повернеться пан Грім і про всі наші плани можна буде забути.

- Так, напевно зараз все ж таки перевдягнемось в щось зручніше і підемо до підвалу, - я кивнула, погоджуючись зі словами коханого. – Іванна он взагалі в сукні гуляти пішла, я вважаю, що це не дуже вдалий одяг для темних переходів підземелля.

- Ще б якісь сірники з свічками чи ліхтарики знайти, - задумливо додав Деміан. – Можна зазирнути на кухню і попросити їх в тітки Марії.

- Непогана думка, одразу й перекусимо щось, - посміхнувся Іван. - А то з цими пригодами в мене апетит прокинувся.

- І як ти тільки можеш думати про їжу, - руда скривилася, почувши слова брата. – Мені здається, що це якось неправильно – їсти, коли в будинку сталося вбивство і неподалік від нас лежить мертве тіло.

- А чого ти про це не думала, коли Анжеліку знайшли біля сходів?, - здивовано запитав Багряний.

- Ну, не знаю, певно також розуміла, що все це постановка така, - знизила плечами дівчина. – З нами вже експериментували ж раніше, тому якось спокійніше до цього поставилася. Але в цей раз… коли ти вибіг з тієї кімнати таким схвильованим і, після того як покликав охоронців, розповів всі подробиці побаченого… ні, якось дуже реально і страшно все це виглядає.

Ми вже спустилися на другий поверх, коли повз нас пробігли охоронці.

- Що сталося?, - я занепокоєно поглянула на Віктора, що поспішав за ними.

- Автомобіль вашої тітки спробували перехопити на виїзді з маєтку, але вона завернула через парк в бік лісу і зараз має проїхати повз будинок, - швидко відповів дворецький.

Ми перезирнулися і побігли вниз за охоронцями.

- Куди?! Там може бути небезпечно, з нею ж злочинець... а якщо він озброєний?!, - лунало позаду нас, але ми вже не слухали старого, вибігаючи на двір.

Якраз в цей момент біля дому проїхав сірий автомобіль тітки Агати.

На дворі вже стемніло і розгледіти можна було лише те, що підсвічувалось вуличними ліхтарями і срібним диском місяця, що світив зараз над головою. Стало прохолодніше і вітер, який став більш сердитим, ніж був нещодавно, під час нашої вечірньої прогулянки, розхитував дерева в саду, перетворюючи їх на своєрідних примар, які кликали нас до себе, розмахуючи довгим гіллям, яке вкривав рясний цвіт.

- Там ж старий мур демонтували за садом і вихід в поле вільний, вони втечуть через ліс, - занепокоєно сказала я, прослідкувавши за авто.

- Ні, в минулому році почали зводити основу для нового, - хитнув головою один з охоронців, що якраз вибіг за нами. - Вона думає, що проскочить, але перед самим конкурсом відновили роботи і мур вже майже добудований.

Ми кивнули і побігли за чоловіком через сад до дальнього паркану.

Десь попереду почулися крики, удар і пролунав постріл.

- Машина в паркан врізалася, - приклавши руку до навушника, сказав охоронець, що біг біля нас. - Пані Грім затримали, а от чоловік, який був з нею, втік в поле… так… його зараз переслідують.

- Не встигаємо, - скривився Іван, пришвидшуючись. - Нам би якийсь мотоцикл чи коня, щоб за муром чекали, тоді наздогнали б.

Я стала наче вкопана, схопивши Дмитра за руку. Чоловік сіпнувся бігти далі, але таки зупинився, поглянувши на мене. Багряний та охоронець побігли далі, не звернувши увагу на нашу зупинку, а Іванка з Віктором залишились десь позаду.

- Деміане... кінь!, - я кивнула на конюшню, повз яку ми тільки-но пробігли.

Наступної миті ми вже відчинили двері і, увімкнувши світло, поспішили до моєї Блискавки.

- Дівчинко моя, привіт, - я простягнула руку до кобили, помітивши при цьому, як тремтять мої пальці. - Ти мене пам'ятаєш?

Блискавка нервово засопіла і почала стригти вухами, переминаючись з ноги на ногу. Вона обережно понюхала мою руку і заіржала, дотикаючись до відкритої долоні мордою.

- Впізнала, дівчинка моя, впізнала, - я підійшла до кобили, обіймаючи її за шию.

Деміан швидко накинув на неї збрую. Як не дивно, але вона, хоч і з насторогою, але дозволила йому це зробити.

Чоловік спробував сісти верхи, але Блискавка почала тупцювати, відступивши.

- Вона не дається, - хитнув головою брюнет і відійшовши від нас, почав роззиратися навколо. - Осідлати дозволила лише через те, що ти поруч. Потрібен інший кінь, щоб я міг...

Я кивнула, не дослухавши чоловіка, і заскочила на Блискавку, схопивши шкіряний ремінь попруги в руки.

- Ні! Ти сама не можеш!, - крикнув Грей, намагаючись перехопити мене.