-25-

Я підіймалась сходами на третій поверх і відчувала як тремтять руки, що тримали зараз тацю з обідом для полонянок.

Богдана виконала свою обіцянку, хоча перевдягання звелося до простого додавання до мого образу таці з їжею. Дівчина вивела батька з зали, сказала нам, в якій кімнаті тримають жінок, розповіла про чорний хід, до якого можна дістатися бічними сходинками з третього поверху, і залишилась чатувати внизу.

Ми домовились, що Богдан через декілька хвилин піде в дальній сквер на площі, де чекатиме на нас і на Бетті, яка вже зібрала необхідні речі для втечі.

Дмитро з паном Олександром залишились на другому поверсі, очікуючи на свій вихід.

Як виявилося, полонянок охороняли одразу двоє з компанії Родонича і це ускладнювало ситуацію.

- Вітаю Вас, я приніс обід, - посміхаючись через силу, сказала я похмурому чоловіку, що підпирав стіну в коридорі.

- Хто такий?, - уважно поглянувши на мене, запитав охоронець.

- Я від пані Соул, емм... працюю в них: обходжу коней, розношу обіди в кімнати... допомагаю, - я почала імпровізувати, намагаючись говорити якомога безтурботніше.

- Хто це?, - з іншого кінця коридору до нас вийшов ще один охоронець, що певно ходив до вбиральні, що швидше за все, як і в трактирі родини Морт, була додатково побудована для відвідувачів на вулиці за будинком.

- Їжу принесли. Ходімо, - чоловік кивнув мені і відчинив двері.

В досить просторій, але скромній кімнатці, в якій я побачила лише декілька ліжок, дві скрині і стіл зі стільцями біля вікна, сиділи полонянки Родонича.

Коли двері відчинилися, жінки припинили розмову і напружено почали спостерігати за мною та своїми наглядачами.

Один з чоловіків вказав мені рукою на стіл і вони з напарником сіли, очікуючи на їжу. Я швидко поставила тацю і переклала з неї все на поверхню, підсуваючи вино ближче до клієнтів.

Мені коротко подякували і я попрямувала до дверей.

Зробивши вигляд, що оступилася, я кинула тацю на підлогу біля ліжка, на якому сиділи полонянки.

- Ой, вибачте, що налякав, - сказала я, швидко підіймаючи свій інвентар і прошепотіла одними губами, зазирнувши своїй прапрабабусі в очі. - Вино не пийте.

Жінка одразу зрозуміла мене і ледь помітно кивнула, відвертаючись до своєї компаньйонки.

Я побажала всім приємного апетиту і вискочила з кімнати.

Через хвилину я вже стояла біля Деміана та пана Олександра.

- Ну що?, - напружено запитав Грім.

- Все гаразд, наче нічого не запідозрили, - кивнула я, залишаючи тацю біля стіни на підлозі. - Тепер чекаємо хвилин п'ять і вперед.

- Добре, що Бетті згадала про той порошок, - хмикнув Дмитро, обіймаючи мене за плечі. - Тепер головне, щоб охоронці випили снодійне.

Грім уважно на нас подивився і через хвилину запитав, поглянувши Деміану в очі:

- Навіщо Ви притягли в це місце дівчину, ще й перевдягнену в чоловіка?

- Ну, їй було цікаво де ми відпочиваємо, - знизив плечами капітан. - В цьому наче нічого забороненого немає, а захистити я її можу.

- Вона подорожує з Вами на кораблі?, - вигнув брову пан Олександр. - А як же повір'я і все інше? Команда не проти?

- Не подорожувала, але в цей раз я її забираю з собою, - відповів брюнет. - В неї теж певні негаразди трапилися і знадобилася моя допомога, за якою вона звернулася до мене, так як ми знайомі досить близько.

- О, так це ви вчора бійку в порту влаштували обороняючи жінок від п'яних матросів?, - здогадався наш співрозмовник. - Тепер зрозуміло, чому Ви так швидко погодилися на мою пропозицію і допомагаєте.

- Хіба?, - хмикнув Грей. - І чому ж?

- Ви благородна людина, вихована, можливо навіть аристократ, - серйозно кивнув чоловік. - Я манери та освіту все ще можу розпізнати в рівній по статусу людині, хоч зараз і не дуже часто зустрічаю гідних співрозмовників. Для Вас допомога та захист жінок логічна справа, я б навіть сказав - обов'язкова, інакше совість загризе і Ви собі не пробачите. Я щасливий, що наважився звернутися саме до Вас.

- Ви занадто високо оцінили мої якості, але дякую, - Деміан ледь схилив голову, почувши пояснення нашого співрозмовника.

- Хм, точно аристократ, - посміхнувся Грім і, приклавши руку до грудей, також схилив голову, в знак прихильності та вдячності.

- Час... пішли, - тихо сказала я, торкаючись до руки Дмитра.

Чоловіки кивнули і ми рушили по коридору до дверей, з яких я нещодавно вийшла.

Деміан притримав мене за руку, показуючи, щоб я залишилась позаду і різко відчинив двері, швидко переміщаючись до приміщення разом з паном Олександром.

Один з охоронців не спав, він схилився над своїм товаришем, який підклавши руки під голову, вже відпочивав за столом.

Чоловік в одну мить зорієнтувався, що на нього напали, і повернувся до незваних гостей, витягуючи ніж.

- Які ви всі кровожерливі, - похитав головою Грей, побачивши зброю в руках бандита, але не встиг зробити навіть крок вперед.

Олександр Грім кинувся на нападника, стискаючи в руках короткий стилет.

Охоронець махнув декілька разів зброєю перед собою, але мій прапрадід вдало ухилився від перших ударів, прогинаючись назад. Після цього він зробив свій хід і, викидаючи праву руку з стилетом вперед, вдарив лівою свого супротивника в обличчя. Кулак одразу ж знайшов свою ціль і охоронець відлетів до столу, розкидаючи тарілки з їжею по підлозі.

- Він лівша, точно..., - прошепотіла я, згадуючи картину у вітальні, на якій було зображено мого прапрадіда з мушкетом в руках.

Бандит з компанії Родонича кинув пляшку з вином в пана Грома і кинувся з гарчанням вперед. Дмитро одразу ж підскочив до супротивників, вибиваючи одним різким ударом ніж з рук охоронця.

Я кинулася до жінок, які притислися одна до одної і намагалися розчинитися в стіні кімнати.

- Швидше, ходімо, - я схопила пані Негош за руку і потягнула її до дверей.

В коридорі ми не стали зупинятися і побігли до бічних сходів, які вели до запасного виходу.